Ігор Петрович Зелінський народився 16 липня 1933 року в Первомайську Миколаївської області в родині військовослужбовця. Батько загинув у 1942-му, захищаючи Севастополь. Хлопчик рано пізнав ціну стабільності й надійності — як у житті, так і в ґрунті під ногами. Шкільні роки минали між Москвою та Миколаєвом, а закінчив він школу із золотою медаллю в 1952-му. Географія стала улюбленим предметом уже в шостому класі, і саме вона привела його до Одеського державного університету імені І. І. Мечникова на геолого-географічний факультет.
У 1957 році Зелінський закінчив університет із відзнакою. Дипломна робота про прогноз перетворення зсувних схилів Каховського водосховища вже тоді показала нестандартний підхід: він поєднував польові спостереження з математичним аналізом стійкості ґрунтів. Відразу після випуску почалася виробнича кар’єра — від дільничого геолога до начальника управління протизсувних робіт Одеського облвиконкому. Дев’ять років він щодня стикався з реальною загрозою: одеські схили повільно, але невблаганно сповзали в Чорне море, загрожуючи будинкам, дорогам і людям.
У 1969 році він вступив до аспірантури Московського державного університету. Кандидатську дисертацію «Інженерно-геологічний аналіз ефективності протизсувних споруд м. Одеси» захистив у травні 1970-го. Робота відрізнялася від усього попереднього: Зелінський широко застосовував моделювання та новий метод оцінки стійкості схилів, що спирався на сучасну теорію поля. Докторську дисертацію «Теорія та методика моделювання зсувів» захистив у 1980 році вже в Москві. Ці дві праці стали фундаментом його подальшої наукової школи.
З вересня 1970-го Зелінський повернувся до рідного Одеського університету. Тут він пройшов шлях від старшого викладача до професора, завідувача кафедри інженерної геології та гідрогеології (1978–1997), декана геолого-географічного факультету (1970–1979), проректора з навчальної та наукової роботи. У червні 1987 року колектив обрав його ректором. На цій посаді він працював до травня 1995 року, коли змушений був залишити її через стан здоров’я. За ці роки університет пережив перебудову, здобуття Україною незалежності та важкі економічні часи. Зелінський зумів не просто зберегти заклад, а й розвинути його: у 1990-му відкрили фізико-математичний Рішельєвський ліцей, у 1991-му приєднали Інститут соціальних наук, у 1992–1993 роках створили Юридичний інститут та Інститут математики, економіки і механіки — вперше в Україні за такою моделлю. У 1993-му організували Інститут фізики горіння. Університет став учасником європейських та євразійських асоціацій, пройшов міжнародну атестацію.
Наукові інтереси Зелінського охоплювали інженерну геодинаміку, зсувознавство, проектування протизсувних споруд, вивчення напружено-деформованого стану порід та математичну геологію. Він розробив теорію геодинамічного потенційного поля Землі та метод електрогеодинамічних аналогій (ЕГА). Ці інструменти дозволяли прогнозувати поведінку схилів не лише в Одесі, а й у Григорівці, Ульяновську, Саратові, Вольську та навіть у Варні. На практиці під його керівництвом будували протизсувні споруди від Ланжерону до Аркадії, пішохідну трасу «Здоров’я», укріплювали катакомби Одеси та розробляли берегозахисні проєкти для всього північно-західного узбережжя Чорного моря.
Його метод моделювання зсувів принципово відрізнявся від класичних підходів. Замість спрощених схем він враховував реальну геологічну неоднорідність масиву, вплив підземних вод, тектонічні напруги та часовий фактор. Для початківців це можна пояснити так: уявіть собі не просто «груду землі на схилі», а складну систему, де кожен шар ґрунту має свою міцність, вологість і зв’язок із сусідніми шарами. Зелінський навчився «бачити» цю систему в динаміці й передбачати, коли вона втратить рівновагу. Для просунутих читачів його підхід означав перехід від емпіричних правил до фізико-математичних моделей, що враховували просторово-часові закономірності формування небезпечних процесів.
Понад сорок років життя Ігор Петрович віддав Одеському університету. Він керував аспірантурою та докторантурою, очолював спеціалізовану раду із захисту дисертацій, підготував 15 кандидатів та 3 докторів наук. Автор і співавтор понад 130 наукових праць, серед яких 15 монографій та підручників. Найвідоміші: «Динаміка підземних вод» (1979), «Інженерно-геологічні прогнози та моделювання» (1987), «Оползні північно-західного узбережжя Чорного моря, їх вивчення і прогноз» (1993, співавтор), «Геомеханіка» (1998), «Загальна геологія» (2001, співавтор).
У 1996 році за фундаментальні дослідження в галузі інженерної геології та захисту територій від небезпечних процесів Зелінському присудили Державну премію України в галузі науки і техніки. У 1998-му він отримав звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Його обрали академіком і віце-президентом Міжнародної Академії наук Євразії, дійсним членом Академії інженерних наук, Екологічної академії наук та Академії наук вищої школи України. З 1989 року він був народним депутатом СРСР, членом Президії Верховної Ради СРСР (1990–1991). У 1997-му очолив наукову секцію Одеського будинку вчених.
Цікаві факти про життя та діяльність Ігоря Зелінського
- У серпні 1970 року, під час епідемії холери в Одесі, Зелінський добровільно працював у холерному шпиталі — поряд із пацієнтами, ризикуючи власним здоров’ям. Це був не просто вчинок лікаря, а прояв характеру людини, яка звикла брати відповідальність у кризові моменти.
- Його наукові розробки застосовували не лише в Одесі. Прогнози стійкості схилів за методом Зелінського використовували в Поволжі, у Болгарії та на інших об’єктах СРСР. Метод електрогеодинамічних аналогій став одним із перших в Україні прикладів поєднання польових даних із математичним моделюванням у реальному часі.
- Як ректор Зелінський ініціював створення структур, які й сьогодні є гордістю університету: Рішельєвський ліцей, Інститут математики, економіки і механіки, Юридичний інститут. У найважчі 90-ті роки він зумів зберегти наукові школи та міжнародні зв’язки.
- Похований Ігор Петрович на Другому християнському цвинтарі Одеси. На могилі встановлено пам’ятник. Кафедра інженерної геології та гідрогеології, яку він очолював майже двадцять років, продовжує його справу — досліджує зсуви, моделює процеси та готує нових фахівців.
- Сучасні наукові статті з інженерної геології Одеського узбережжя досі посилаються на роботи Зелінського як на класичні. Його ідеї про геодинамічне поле та просторово-часові закономірності зсувних процесів залишаються актуальними навіть у 2020-х роках.
Його розробки дозволили врятувати десятки будинків, інженерних споруд та унікальних ландшафтів одеського узбережжя від повільного, але невблаганного руйнування. Наука тут стала не абстракцією, а реальним інструментом захисту міста, яке він любив усім серцем.
Кар’єрний шлях Ігоря Зелінського можна узагальнити в таблиці, яка показує, як практик став теоретиком, а теоретик — керівником великого університету.
| Рік | Ключова подія або посада |
|---|---|
| 1957 | Закінчення ОДУ з відзнакою, початок роботи геологом |
| 1962–1969 | Начальник управління протизсувних робіт Одеського облвиконкому |
| 1970 | Захист кандидатської дисертації в МДУ |
| 1970–1979 | Декан геолого-географічного факультету ОДУ |
| 1978–1997 | Завідувач кафедри інженерної геології та гідрогеології |
| 1980 | Захист докторської дисертації в МДУ |
| 1987–1995 | Ректор Одеського державного університету |
| 1996 | Державна премія України в галузі науки і техніки |
| 1998 | Заслужений діяч науки і техніки України |
| 2002 | Помер 24 жовтня в Одесі |
Ректорська діяльність Зелінського припала на один із найскладніших періодів в історії України — перебудову, розпад СРСР та перші роки незалежності. Він зумів перетворити університет на сучасний заклад європейського рівня, не втративши при цьому глибоких наукових традицій.
Сьогодні, коли Одеса знову стикається з викликами берегової ерозії та зсувних процесів, роботи Ігоря Петровича Зелінського залишаються актуальними. Його учні та послідовники продовжують моделювати геодинамічні процеси, проектувати захисні споруди та передавати знання новим поколінням. Інженерна геологія, яку він підняв на новий рівень, сьогодні допомагає не лише Одесі, а й іншим регіонам України, де рельєф і ґрунти створюють подібні загрози.
Зелінський ніколи не був лише кабінетним ученим. Він поєднував польові дослідження, математичне моделювання, адміністративну роботу та викладацьку діяльність з однаковою віддачею. У ньому дивним чином уживалися романтик, закоханий у природу Чорноморського узбережжя, і суворий прагматик, який вимагав точних розрахунків та реальних результатів. Його життя — це приклад того, як глибоке розуміння землі під ногами може стати основою для захисту цілого міста та формування цілої наукової школи.
Спадщина Ігоря Петровича Зелінського живе в кожному укріпленому схилі Одеси, в кожній захищеній будівлі на узбережжі та в кожному фахівці, який сьогодні продовжує справу боротьби зі зсувами. Його ім’я назавжди вписане в історію української науки та в історію міста, яке він оберігав науковим розумом і людським серцем.
