[англ. frost heaving; нім. Frosthebung; фр. gonflement des roches du au gel; ісп. hinchamiento frio, hinchamiento de frio, hinchamiento de heiada] - у межах кріолітозони збільшення об'єму водонасичених порід (грунтів) при замерзанні й утворення випуклих форм на їх поверхні. Чинником морозного пучення є збільшення об'єму води при льодоутворенні, яке досягає 8%. Розвиток морозного пучення визначається наступними умовами: 1) наявністю водонасичених дисперсних порід (грунтів) - глинистих, супіщаних або крупноуламкових з піщано-глинистим заповнювачем; 2) глибоке сезонне промерзання товщі порід (грунтів); 3) близьке від поверхні залягання підземних вод. На інтенсивність морозного пучення впливають також склад, стан, водно-фізичні і тепло-фізичні властивості порід (грунтів). Зовні морозне пучення проявляється у локальному піднятті поверхні землі у вигляді горбів пучення різної величини - висотою від долей метра до 70 м і більше. Найбільший ефект піднімання поверхні з формуванням високих горбів пучення пов'язаний з утворенням в приповерхневих товщах льодових лінз. Морозне пучення створює значні проблеми при господарському освоєнні територій його розповсюдження. Синонім - кріогенне пучення.