[рос. ядро Земли; англ. Earth соre; нім. Erdkern; фр. noyau terrestre, endosphere; ісп. nucleo de tierra] - центральна частина Землі, обмежена сейсмічною поверхнею на глибині близько 2900 км (середній радіус дорівнює 3470 км). Виділене у 1897 р. відомим німецьким геофізиком Емілем Віхертом (нім. Johann Emil Wiechert, 1861-1928). Глибину його залягання (2900 км) встановлено у 1910 р. амер. геофізиком Бено Гутенбергом. Речовина ядра, що складається із залізо-нікелевого сплаву з домішками кремнію та (або) сірки, має підвищену щільність, електропровідність, високу температуру. Поділяється на зовнішнє рідке ядро (глибини 2900-4980 км), перехідний шар речовини, що твердіє (4980-5120 км) і внутрішнє тверде ядро, або суб'ядро (5120-6370). Температура на поверхні суб'ядра досягає 5960±500 °C, в центрі ядра щільність може складати 12,5 т/м³, тиск - до 3,7 млн атм (375 ГПа). Маса ядра — 1,932⋅1024 кг. Згідно гіпотези геодинамо магнітне поле Землі формується за рахунок руху електропровідної рідини у зовнішньому ядрі. Уся інформація про ядро отримана непрямими геофізичними або геохімічними методами. Залишається недостатньо вивченим об’єктом геології.
