[від „четвертої фази творіння” з біблійних уявлень про історію Землі + гр. geo – Земля, logos – вчення, наука] – розділ геології, який вивчає четвертинну систему (період). Виділення Ч.Г. в окрему наукову дисципліну (20-30 рр. XX ст.) пов’язано з особливістю об’єкта, методів дослідження та значною кількістю наукових проблем. За тривалістю (близько 2,6 млн рр.) четвертинний період відрізняється від інших періодів історії Землі. Характерними для нього є глибокі зміни фізико-географічних умов, зумовлені періодичними зледеніннями. Суттєвим фактором також є становлення і розвиток людського суспільства. Четвертинні відклади характеризуються рядом специфічних ознак: широким розповсюдженням, невеликою потужністю, плащеподібним заляганням, різноманітністю генезису, доброю збереженістю. Серед методів досліджень переважають кліматостратиграфічний, палеогеоморфологічний, радіовуглецевий, криптологічний, палеомагнітний, діатомовий аналіз, палінологічний, палеоантропологічний та ін. Основні напрями Ч.Г.: біостратиграфічний, кліматостратиграфічний, літогенетичний, геоморфологічний, палеогеографічний та ін. Важливим етапом розвитку Ч.Г. було створення у 1932 р. Міжнародної асоціації з вивчення четвертинного періоду (INQUA). В Україні найбільш важливі роботи з вивчення Ч.Г. проводяться в Інституті геологічних наук НАН України, на відповідних кафедрах та дослідницьких установах геологічних факультетів провідних університетів.