[від лат. cementum – бите каміння] – 1. В петрології (петрографії) речовина, яка зв’язує кластичні (складені з уламків) складові частини в уламкових осадових породах (конгломератах, брекчіях, пісковиках, алевролітах). Розрізняють за кількістю в породі, складом, будовою і генезисом. За об’ємом в породі виділяють цемент базальний, поровий, плівковий та ін. За складом – баритовий, гіпсовий, карбонатний, лімонітовий, кременистий, глинистий та ін.; за будовою і співвідношеннями з уламками – аморфний, виповнення та ін. 2. Гідравлічна мінеральна в’яжуча речовина, яка з рідкого або тістоподібного стану переходить у твердий кам’яноподібний при звичайній температурі. Сировиною для одержання цементу є вапняк і глина, які змішують у певній пропорції (75-80% вапняку і 20-25% глини). Далі цю суміш прожарюють при Т=14500С. Утворений сіро-зелений порошок і є цементом. Один із основних будівельних матеріалів.