Тектонічна структура пд.-зх. частини Східноєвропейської платформи. Являє собою брилове підняття фундаменту, що простягається на 1000 км з пн.-зх. на пд.-сх. смугою шириною 250 км. Умовною межею У.Щ. прийнято ізолінію глибини залягання кристалічних порід 300 м від поверхні. У структурі У.Щ. виділяють мегаблоки: 1) Приазовський; 2) Середньопридніпровський (Придніпровський); 3) Інгульський (Кіровоградський); 4) Бузько-Росинський (Росинсько-Тікичський); 5) Подільський (Дністровсько-Бузький); 6) Волинський (Північнозахідний). Їх розділяють міжблокові тектонічні зони: Оріхівсько-Павлоградська; Інгулецько-Криворізька; Голованівська, Брусилівська. Кристалічний фундамент У.Щ. складається переважно з метаморфічних порід, а нерівномірно розвинутий і малопотужний осадовий чохол – з мезо-кайнозойських порід. Поверхня кристалічного фундаменту занурюється в пд., пд.-зх. і пн.-сх. напрямках під кутами 1-30. Завдяки денудації на денну поверхню виходять породи різного віку. Найдавніші еоархейські породи (гіперстенові плагіогнейси) сальківської світи побузького гранулітового комплексу, сформовані близько 3,78 млрд рр. тому, виявлено в Середньому Побужжі в кар’єрі Козачий Яр (с. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області).
