[від гр. trias – потрійний] – комплекс відкладів, які утворилися впродовж тріасового періоду. Вперше виділена в 1831 р. під назвою „кейперські відклади” бельгійським вченим Ж. Омаліусом, який об’єднав відклади пістрявого пісковика, черепашкового вапняку і райдужних мергелів (місцева назва „кейпер”). У 1834 р. німецький геолог Ф. Альберті запропонував об’єднати ці три товщі під назвою „тріас” на відміну від пермських, які в Зх. Європі в той час називали „діасом”, у зв’язку з двочленною будовою. Поділяється на три відділи: нижній, середній та верхній. В їх межах виділяють 7 ярусів: індський, оленьокський, анізійський, ладинський, карнійський, норійський і ретський. Континентальні червонобарвні відклади характерні для нижнього і середнього відділу Т.С. Пн. Америки, Європи, Пн. Африки, Ср. і Цн. Азії, для більшості теренів Пд. Америки і Пн. Австралії. В межах акваторії океану Тетіс сформувалися типові карбонатні і евапоритові формації (гіпси, ангідрити, доломіти, солі), що розповсюджені на теренах Пн. і Пд. Америки, Зх. Європи, Алжиру, Бл. Сходу, Тибету, Пн.-Зх. Китаю, Пн.-Сх. Австралії. Типовий розріз анізійського ярусу середнього відділу Т.С. знаходиться в Австралії, де розвинуті вапняки з численними амонітами. Стратотип ладинського ярусу знаходиться в Тіролі. Його складають карбонатні породи, що вміщують багату фауну молюсків і коралів. Карнійський, норійський і ретський яруси вперше описані в Альпах. Перші два являють собою карбонатні товщі (вапняки і мергелі) з характерними амонітами, третій – товщу світлих карбонатних пісковиків, перекриту сірими сланцюватими глинами. В Україні тріасові відклади поширені на Лівобережжі, на Закарпатті, на пд. Дністровсько-Прутського межиріччя, у Кримських горах. На Лівобережжі Т.С. представлена строкатими і сірими піщано-глинистими товщами порід загальною потужністю до 1500 м. Глибина залягання – від відслонень до 1900 м. На Закарпатті відклади Т.С. представлені глинами, вапняками, мер-гелями та магматичними породами загальною потужністю 280-1000 м. Місцями вони простежуються у відслоненнях. На Дністровсько-Прутському межиріччі відклади тріасу глибоко занурені, є лише одне відслонення. Літологічно це пісковики, глини, вапняки, ангідрити. Загальна потужність до 8000 м. В межах Кримський гір Т.С. представлена флішовою товщею потужністю до 1500 м. Серед відкладів Т.С. порівняно небагато корисних копалин. Це пов’язано із незначною інтенсивністю інтрузивних процесів. Посушливі кліматичні умови обмежили розповсюдження родовищ вугілля. Родовища газу відомі в Алжирі, в арктичній частині Канади, поклади нафти – в Тімано-Печорській області, в басейні р. Вілюй, в Австралії і на Алясці. Розповсюджені родовища кам’яної і калійної солей. Значну роль відіграють осадові руди урану, які приурочені до континентальних червонобарвних відкладів. Родовища міді, нікелю, кобальту, заліза і графіту здебільшого пов’язані з траповою формацією Сх. Сибіру. Родовища золота, срібла, свинцю, цинку, міді, олова відомі на сх. узбережжі Австралії. В Україні відклади Т.С. використовуються як будівельні матеріали, вогнетриви.
Таблиця 1. Підрозділи тріасової системи, згідно ICS (Міжнародної стратиграфічної комісії)
Таблиця 1. Підрозділи тріасової системи, згідно ICS (Міжнародної стратиграфічної комісії)
| Система | Відділ | Ярус | Вік, млн років тому |
| Тріасова | Верхній | Ретський | 208,5-201,3 |
| Норійський | 227-208,5 | ||
| Карнійський | 237-227 | ||
| Середній | Ладинський | 242-237 | |
| Анізійський | 247,2-242 | ||
| Нижній | Оленьокський | 251,2-247,2 | |
| Індський | 252,2-251,2 |