[від гр. thalassa – море; нім. Kraton – платформа] – періоди в історії геологічного розвитку Землі, під час яких площа океану (океанічних платформ) значно перевищувала площу материків. Відповідають епохам тектонічного спокою Землі, коли формувався рівнинний рельєф, а морські западини були мілководними, що зумовлювало трансгресії і скорочення площі суходолу. До Т.П. належать силур, середній та пізній девон, ранній карбон, пізня крейда. Чергування геократичних і таласократичних періодів синхронізує з циклами тектонічної активності і спокою та відповідними орбітальними положеннями сонячної системи під час руху в межах галактики. Протилежне – геократичні періоди.