СОЛІФЛЮКЦІЯ

[від лат. solum – ґрунт, fluxus – текти] – уповільнений рух (сповзання) перезволожених глинистих порід (ґрунтів) на пологих схилах в областях вікової мерзлоти. С. визначається наступними факторами: 1) наявністю супіщано-глинистих відкладів; 2) високою вологістю відкладів, яка наближається до межі текучості, або перевищує її; 3) наявністю схилів (від 2-30 до 10-150), що забезпечує сповзання зволожених порід. Важливими умовами виникнення С. є також вплив змінного (сезонного) промерзання і танення порід, сили тяжіння, кріогенних процесів (міграції вологи, спучування, усадки) та ін. Сповзання порід відбувається по мерзлій поверхні, яка зцементована льодом. Швидкість руху – від декількох сантиметрів (повільна С.) до декількох метрів (швидка С.) за рік. В результаті формуються соліфлюкційні язики, соліфлюкційні тераси, вали, покриви та ін. форми рельєфу.
Рис. 1. Соліфлюкція на Шпіцбергені
Рис. 2. Соліфлюкційні тераси на схилах Альп (висота 2300 м) у Swiss National Park, Східна Швейцарія