[від гр. systema – складена з частин, з’єднання] – 1. Основне поняття загальної теорії систем. За визначенням Л. фон Берталанфі (1956) - комплекс елементів, які взаємодіють між собою. С. має властивості організації, зв’язності, цілісності та розчленованості. В геології (науках про Землю) активно використовують поняття „геосистема”. 2. В стратиграфії – основний підрозділ Міжнародної стратиграфічної шкали, що об’єднує відклади, утворені впродовж того чи іншого геологічного періоду і відображають відповідний етап історії Землі. У новітній історії Землі (фанерозойській ератемі) нараховується 12 С.: кембрійська, ордовицька, силурійська, девонська, карбонова, пермська, тріасова, юрська, крейдова, палеогенова, неогенова, четвертинна. Назви більшості С. пов’язані з географічними назвами місцевостей, де вони були вперше встановлені. Кожна С. має свій власний колір та індекс, які використовуються при картографуванні. 3. В кристалографії – одна із семи груп кристалів, об’єднаних за подібними наборами елементів симетрії. Те саме, що й сингонія.