[від лат. synergos – той, що діє спільно] – один із фундаментальних підходів у сучасному пізнанні природи, який базується на наступних принципах: 1. Наука має справу із системами різних рівнів організації, зв’язок між якими здійснюється через хаос. 2. Якщо системи об’єднуються, ціле не є сумою частин. 3. Для всіх систем загальним є: спонтанне утворення, зміна на макроскопічному рівні, виникнення нових якостей, етап самоорганізації. Під час переходу від неупорядкованого стану до стану порядку всі системи поводять себе однаково. 4. Нерівноважність в системі є джерелом появи нової організації (порядку). 5. Системи завжди відкриті і обмінюються енергією з навколишнім середовищем. 6. Процеси локальної упорядкованості здійснюються за рахунок зовнішньої енергії. 7. У значно нерівноважних умовах системи сприймають фактори, які вони не сприймають у рівноважних умовах. 8. Узгодженість поведінки елементів системи зростає при віддаленні від рівноваги. 9. В умовах, далеких від рівноваги, в системах діють механізми біфуркації. Варіанти розвитку практично непередбачувані. С.П. широко використовується для дослідження геосистем.