[від англ. sequence – послідовність + лат. stratum – шар, горизонт; гр. grapho – описую * англ. sequence stratigrahy; рос. секвенс-стратиграфия; нім. Sequenzstratigraphie] – вчення про співвідношення окремих частин хроностратиграфічних утворень, які складаються з генетично пов’язаних відкладів, що повторюються в розрізі та обмежені згідними або незгідними поверхнями нашарувань. Це нова стратиграфічна концепція, згідно якої будова товщі нашарувань є функцією трьох змінних: 1) змін рівня Світового океану; 2) тектонічного прогинання осадового басейну; 3) надходження теригенного матеріалу з областей зносу. Головним глобальним фактором, що визначає кількість теригенного матеріалу і швидкість його накопичення, глибину басейну зносу, положення берегової лінії, розподіл та зміну фацій є евстатичні коливання рівня океану. Саме вони відображені у змінах типу нашарувань осадових комплексів з певним набором літологічних і палеонтологічних ознак. Межі секвенцій утворюються при збільшенні швидкості зниження рівня океану або за рахунок зменшення швидкості прогинання дна басейну, що є результатом евстазії або регіональних тектонічних рухів. С.-С. дає можливість виділити в осадових відкладах секвенції, системні тракти, а також простежити поверхні, що є результатом глобальної евстазії. На відміну від класичної стратиграфії, С.-С. не тільки фіксує будову осадових товщ, а й пояснює динаміку їхнього утворення. Головним механізмом осадконакопичення визнається не безперервне послідовне горизонтально-паралельне нашарування (знизу догори), а бічне переривчасте заповнення палеобасейну з утворенням сигмоподібних, кліноформних тіл. Виникнення (60-ті рр. XX ст.) і остаточне формування (80-ті рр. XX ст.) С.-С. розглядається як революційний етап у розвитку геології. У 90-х рр. XX ст. С.-С. була визнана в якості Міжнародного стандарту вивчення геологічної будови осадових товщ.