СЕЙСМІЧНІ ХВИЛІ

[від гр. seismos – землетрус] – пружні хвилі, що виникають внаслідок природних землетрусів, а також штучних вибухів, ударів та розповсюджуються в речовині оболонок Землі. Класифікуються за: 1) типом деформацій – об'ємні (поздовжні, поперечні) і поверхневі (Лява, Релея); 2) характером розповсюдження – прямі, відбиті, заломлені, рефраговані, дифраговані та обмінні; 3) часом розповсюдження – регулярні та нерегулярні; 4) використанням у сейсморозвідці – корисні та завади. Швидкість розповсюдження С.Х. залежить від їх типу (поздовжні швидші ніж поперечні) та середовища поширення. В рідинах і газах поперечні об'ємні хвилі не розповсюджуються. Швидкість поперечних об'ємних хвиль у товщах порід земної кори змінюється від 200 м/с до 1000 м/с, поздовжніх – від 1500 м/с (вода), 2000-2500 м/с (суглинки, глини) до 5-7000 м/с (кристалічні породи). Закономірності проходження С.Х. використовуються при вивченні внутрішньої будови Землі, в гідрогеології, при сейсмостійкому будівництві та ін.
Рис. 1. Об'ємні (поздовжні - Vp, поперечні - Vs) та поверхневі (Лява, Релея) хвилі
Рис. 2. Поздовжні і поперечні хвилі на сейсмограмі сейсмографа
Рис. 3. Ілюстрація механізму розповсюдження поперечних (Vs) сейсмічних хвиль (gif)