У межах сучасної тектонічної парадигми (тектоніки літосферних плит), активні лінійні зони контакту літосферних плит значної (тисячі км) протяжності. За походженням виділяють Р.П. дивергентні (зони сходження), конвергентні (зони розходження) та трансформні (зони зсуву). Залежно від механізму сходження плит – колізії (континентальна-континентальна) чи субдукції (океанічна-континентальна) формуються своєрідні тектонічні структури. У зонах колізії (близько 12 тис. км протяжності) розповсюджені складчастість, насуви, орогенні масиви; у зонах субдукції (близько 45 тис. км) – глибоководні западини (жолоби), острівні вудканічні дуги, котловинні западини, а іноді й гірські хребти. У зонах розходження, в центральних частинах океанів формуються рифти і Серединно-океанічні хребти. Трансформні рухливі зони формуються при боковому зіткненні літосферних плит, пов’язані з глибинними розломами і характеризуються здвиговими деформаціями різного типу (хребет-хребет, дуга-дуга, хребет-дуга). Трансформні розломні зони широко розповсюджені в океанській частині літосфери (близько 20% площі) і входять до складу поздовжньо сегментованих спредингових і субдукціонним систем; лише поодинокі зсувні зони перетинають океанські сегменти плит цілком. Частина території України належить до Середземноморського колізійного рухливого (складчастого) поясу.