Ділянка земної кори, де відбулося (в природних умовах) нагромадження корисної копалини, яка за кількістю, якістю та умовами залягання придатна для промислового використання. За станом копалин Р.К.К. бувають газові, рідинні і тверді. До газових належать родовища горючих газів вуглеводневого складу, а також негорючих газів. До рідких належать родовища нафти і підземних вод. Більшість Р.К.К. складають тверді цінні елементи – мінерали і гірські породи. За промисловим використанням Р.К.К. поділяються на рудні (металічні), нерудні (неметалічні), горючі (каустобіоліти), гідромінеральні та грязі лікувальні (пелоїди). За походженням виділяють три серії Р.К.К.: седиментогенні (поверхневі екзогенні), магматогенні (глибинні, ендогенні), метаморфогенні. За формою залягання Р.К.К. розрізняють: пластові, пластоподібні, лінзи і лінзоподібні, жили, штоки, гнізда, штокверки, трубоподібні рудні тіла, рудні стовпи тощо. За запасами корисних копалин родовища поділяються на унікальні, великі, середні, дрібні; за вмістом корисних компонентів – на багаті, середні й бідні. Залежно від віку формування виділяють Р.К.К. архейського, протерозойського, рифейського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського етапів (металогенічних епох). Існують й інші класифікації. Усі Р.К.К. складають Державний фонд родовищ корисних копалин. В Україні виявлено близько 20 тис. Р.К.К., з яких більше 9 тис. родовищ за 94 видами сировини має промислове значення. Освоєно понад 3,3 тис. Р.К.К. Розробляється близько 200 найбільших родовищ.