[від назви р. Рис – притоки р. Дунай] – третє максимальне зледеніння (епоха) плейстоцену в Альпах. Виділене німецьким геоморфологом А. Пенком у 1909 р. разом з іншими альпійськими зледеніннями (гюнц, міндель, вюрм). Основновним центром зледеніння, звідкіля покривні льодовики рухались на території Північної та Центральної Європи, було Скандинавське нагір'я. Одночасно льодами вкриваються гірські хребти Європи, в першу чергу Альпи. Поділяється на дві фази: рис-I (250-170 тис. рр. тому) та рис-II (130-110 тис. рр. тому). Відповідає дніпровському (рис-I) та московському (рис-II) зледенінням Східноєвропейської рівнини, а також заале-1 (дрента) та заале-2 (варта) Пн. Європи. Супроводжувалося значною (-120 м) регресією океану.
