Витримана в просторі і часі природна асоціація мінеральних агрегатів відповідного складу і будови, яка сформувалася в близьких геологічних умовах і утворює самостійні геологічні тіла в земній корі або на її поверхні. П.Г. розрізняються за походженням, мінеральним та хімічним складом, структурою, текстурою, властивостями та ін. Як правило, до П.Г. належать лише тверді природні тіла, хоча в широкому розумінні до них також відносять рідини (вода, нафта) та природні гази. У відповідності до головних груп геологічних процесів, що зумовили формування П.Г., серед них виділяють 3 генетичні класи: магматичні, осадові, метаморфічні. Магматичні і метаморфічні породи складають понад 90% об’єму земної кори, тоді як осадові займають більше 75% площі виходу на поверхню. Як тіла неживої природи П.Г. характеризуються щільнісними, міцнісними і пружними зв’язками фізико-хімічної природи. Як об’єкти гірничих розробок поділяються на скельні, напівскельні, щільні, м’які, сипучі, зруйновані. За структурою П.Г. поділяються на кристалічні, прихованокристалічні, склуваті, порфірові, уламкові та ін. За текстурою – масивні, пористі, шаруваті та ін. Термін „П.Г.” вперше у сучасному розумінні використав у 1798 р. російський мінералог і хімік В.М. Севергін. У словосполученні „порода гірська” слово „гірська” може вилучатися при повторенні. Вивчає П.Г. петрологія (петрографія).