[від англ. plume – пір’їна, за схожість форми + лат. conceptus – думка, уявлення] – геодинамічна концепція, яка визначає провідну роль мантійних вертикальних (радіальних) потоків речовини та енергії (плюмів) в тектонічних рухах та інверсійних масоперетоках у літосфері. Фундаторами даної концепції вважають канадського геофізика Дж. Вілсона, який у 1963 р. висунув гіпотезу висхідних мантійних струменів в „гарячих точках” та амер. геолога Дж. Моргана, який остаточно сформулював її в 1971 р. Значну роль у формуванні П.К. відіграв і відомий російський геолог Д.С. Коржинський, який ще у 50-х рр. XX ст. довів, що глибокий метасоматоз (гранітизація та дебазифікація) порід літосфери можливий лише за участю трансмагматичних флюїдів глибинного походження. У 1994 р. японський геофізик Ш. Матуяма обґрунтував П.К. на основі практичних результатів сейсмічної томографії мантії Землі. Впродовж останнього 20-річчя П.К. має виключно важливе значення для розвитку геодинаміки і теорії Землі в цілому.
