[від фр. peneplaine – майже рівнина] – майже рівнинна денудаційна поверхня, яка сформувалася на місці давніх гір (на складчастій або кристалічній основі). Виникає як кінцева поверхня злиття педипленів в кінці циклу рельєфоутворення. Має кору вивітрювання, яка може досягати потужності 100 м і більше. Пенеплен зрізує дислоковані породи різного генезису під один загальний рівень. Він є наслідком переходу від орогенного етапу геотектонічного розвитку ділянки земної кори до платформного. У сучасному рельєфі відомий верхнєтріасовий П. (переважно в похованому стані). Також виділяють П. нижньокрейдового віку. Термін запропонований американським геоморфологом Віл'ямом Морісом Дейвісом у кінці XIX сторіччя. За Дейвісом, механізм утворення пенеплена полягає у вирівнюванні поверхні гірської країни шляхом зрізання зверху.
