[від гр. pan – все, gaia – земля, суша] – гіпотетичний суперматерик, який об’єднував у кінці палеозою всі континенти. Його розкол відбувався в часовому інтервалі 220-150 млн рр. тому спочатку на південну (Гондвану) та північну частину (Лавразію), з яких пізніше утворилися відповідно Євразія і Пн. Америка, Африка, Пд. Америка, Індостан, Австралія та Антарктида. Руйнування єдиного материка і розходження літосферних плит (материків) пов’язують з формуванням нової системи конвективних комірок (плюмів) в мантії. В історії Землі і раніше (до П.) існували суперконтиненти, серед яких Ваальбара, Кенорленд, Колумбія, Родінія. Термін П. і пов’язану з ним гіпотезу дрейфу материків запропонував німецький геофізик А. Вегенер (1912).
