ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ

[від гр. palaios – давній, geographia – географія] – наука про фізико-географічні умови минулих геологічних епох. Є частиною історичної геології. Результати палеогеографічних досліджень використовуються для пізнання історії розвитку земної кори і Землі загалом. Одночасно П. є частиною загальної фізичної географії, яка вивчає фізико-географічні умови минулого для розуміння сучасної природи Землі та прогнозів її розвитку. Методи П. базуються на детальному вивченні гірських порід (їх складу, структури, текстури, характеру залягання та ін.), а також на палеоекологічних дослідженнях похованих в їх товщах залишків організмів. Одним із головних результатів палеогеографічних досліджень є побудова палеогеографічних і літолого-фаціальних карт. П. включає палеоекологію, палеобіогеографію, палеокліматологію, а також геохімічний, теригенно-мінералогічний, палео-тектонічний, палеогідрологічний, палеогеоморфологічний, палеовулканічний та ін. напрямки. Як наука П. виникла в середині XIX ст. Її основи закладені в роботах Ч. Лаєля, О.П. Карпінського, М.І. Андрусова, А.Д. Архангельського. Значний вклад в розвиток П. внесли роботи Л.Б. Рухіна, М.М. Маркова, в Україні – П.А. Тутковського, Д.М. Соболєва, М.П. Балуховського, В.Г. Бондарчука, Г.Ф. Лунгерсгаузена, В.І. Крокоса, П.К. Заморія, Г.І. Молявка, М.Ф. Веклича та ін.