МІОЦЕНОВА ЕПОХА

[від гр. mios середній, kainos – новий + гр. epoche – зупинка, визначений час] – перша (нижня) епоха неогенового періоду тривалістю близько 18 млн рр. (23 – 5,3 млн рр. тому). Включає аквітанський, бурдігальський, лангський, серравальський, тортонський і мессінський віки. Виділена відомим британським геологом Ч. Лаєлем (1833). Впродовж М.Е. відбувалася активізація тектонічних процесів. За даними мобілістських палеогеографічних реконструкцій у ранньому міоцені Аравія з’єдналася з Азією, океан Тетіс розділився на західну (Середземне море) та східну частину, що належала до Індійського океану. У пізньому міоцені Пн. Африка і Європа з’єдналися в районі Гібралтару; розпочалося розкриття Чорного моря. Впродовж М.Е. активно формуються рифтогенні системи (Східноафриканська, Байкальська, Рейнська, Ферганська, Джунгарська). В межах України формуються гірські споруди Карпат і Криму, своєрідні залишкові басейни Цн. (Передкарпаття й Закарпаття) та Сх. Паратетісу (пд. та пд.-зх. терени України). Максимум морської трансгресії припадав на сарматський час, коли в Галіційській затоці Паратетісу були поширені рифові споруди (див. Товтри).
Таблиця 1: Міоценова епоха як підрозділ неогенового періоду, згідно ICS (Міжнародної стратиграфічної комісії)
Період Епоха Вік Час, млн
рр. тому
  Неогеновий   Пліоценова   П'яченський  3,600—2,58
  Занклійський  5,333—3,600
  Міоценова   Мессінський  7,246—5,333
 Тортонський  11,63—7,246
 Серравальський  13,82—11,63
 Лангський  15,97—13,82
  Бурдігальський  20,44—15,97
 Аквітанський  23,03—20,44