[фр. mineral від давньолат. minera – руда] – однорідне тіло (як правило, тверде, кристалічне) неживої природи, яке складається з хімічних елементів. Утворюється в результаті складних геологічних процесів фізико-хімічної, іноді біологічної природи, що відбуваються в земній корі та на її поверхні. Кожен М. у природі проходить стадії зародження, росту, а також зміни. М. існують у природі поодиноко у вигляді кристалів-багатогранників або кристалів-зерен, але частіше – у вигляді агрегатів, мономінеральних або полімінеральних зростків. Форма і розміри М. дуже розмаїті – від дрібних, видимих лише в електронному мікроскопі до кристалів-гігантів об’ємом до десятків м3 та масою до десятків і сотень тонн. Найважливішими фізичними властивостями М. є густина, оптичні, механічні, магнітні, електричні, люмінесцентні. За Є.П. Лазаренком, увесь мінеральний світ за походженням поділений на чотири типи: ендогенний, екзогенний, космогенний і техногенний. У межах типів виділені підтипи, класи, підкласи, родини, ряди, групи та види. На сьогодні, найважливішою класифікацією М. є кристалохімічна, за якою виділяють царства, типи, підтипи, класи, підкласи, групи, види, різновиди. Найпоширенішими в земній корі є М. класів силікатів і алюмосилікатів; поширені також оксиди й гідроксиди. Інші класи (сульфіди, сульфати, галогеніди та ін.) мають незначне розповсюдження. За поширенням М. умовно поділяють на породотвірні, рудотвірні (рудні), другорядні, акцесорні, рідкісні і дуже рідкісні. В природі М. фіксують дискретність мінерального світу. Частіше вони є складовою частиною гірських порід. Міжнародною мінералогічною асоціацією (ММА) зафіксовано понад 6 тис. М., які є об’єктами мінералогії. Сучасне суспільство виготовляє з М. близько 75% матеріалів. Розвиток і прогрес багатьох галузей (особливо інформаційних) базується на мінеральній сировині. Значна кількість М. використовуються як валюта і коштовності.
