[від гр. mesos – середній, zoe – життя] – 1. Складкоутворення і гороутворення, що проявилось впродовж мезозойської ери (з кінця юрського до початку палеогенового періоду), переважно в межах Тихоокеанського поясу, особливо в його північній частині (Верхояно-Чукотська область, Північноамериканські Кордильєри). Головними фазами М.С. є ранньокіммерійська або індосінійська – на межі тріасу і юри, пізньокіммерійська або андійська – в кінці юри – на початку крейди, австрійська – в середині крейди та ларамійська – в кінці крейди – на початку палеогену. Ранньокіммерійська фаза проявилася на величезному просторі – від Добруджі, Криму до Пд. Китаю та Пд.-Сх. Азії, а також в Кордильєрах, Пд. Андах та Антарктиді. Пізньокіммерійська фаза характерна для периферії Тихоокеанської плити, де виникли кімеріди Верхояно-Чукотської області, Японії, Н. Зеландії. Австрійська фаза проявила себе у всьому Середземноморському поясі; в межах Тихоокеанського сформувалися споруди Сіхоте-Аліня, Корякське нагір’я, Північноамериканські Кордильєри. Ларамійська фаза пов’язана із Скелястими горами Пн. Америки та Андами Пд. Америки. В Україні проявилася в межах Криму та Добруджі, де впродовж тріасу – верхньої юри формувалися складчасті споруди. В сучасній науковій літературі частіше використовується поняття "кіммерійська складчастість". 2. Складчасті гірські системи, утворені впродовж мезозойської фази складкоутворення геологічного розвитку Землі. До них належать численні споруди в Верхоянсько-Чукотській області, Кордильєрах, Андах, Антарктиді, Н. Зеландії, Японії, Сіхоте-Аліні, Корякському нагір’ї, Скелястих горах. В Україні М.С. має місце в межах Криму і Добруджі.