[від лат. magnitude – величина] – відносна енергетична характеристика землетрусу, яка була запропонована американським геофізиком Чарльзом Ріхтером (1935). М.З. – безрозмірна величина, яка визначається як логарифм відношення максимального зміщення частинок породи (в мікрометрах) А1 під час конкретного землетрусу до деякого еталонного слабкого зміщення А2 (на відстані 100 км від епіцентру): М=lgA1/A2. Визначення магнітуди землетрусу здійснюється на основі вимірювань амплітуди і періоду коливань, зареєстрованих на сейсмічних станціях за допомогою приладів сейсмографів. Шкала магнітуд Ріхтера змінюється від 0 до 9,5. Збільшення М.З. на одиницю відповідає збільшенню виділення енергії землетрусу у сто разів. Магнітуда землетрусу відрізняється від його інтенсивності (зовнішнього ефекту), яка оцінюється за 12-бальною шкалою. Так, наприклад, Ташкентський землетрус (1966) мав інтенсивність 8 балів, а магнітуду – 5,3. Найбільшу магнітуду мали землетруси: 1) 9,5 – Чілі (1960); 2) 9,2 – Аляска (1964); 3) 9,1 – о. Суматра (2004); 4) 9,0 – Камчатка (1952), 5) 8,9 – о. Хонсю (2011). Для території України прогнозовані М.З. не перевищують 5,5. Коли відбувається землетрус, спершу стає відома його магнітуда, яка визначається за показниками сеймографів, а інтенсивність стає відомою пізніше, лише після аналізу інформації щодо його наслідків (впливу на людей, на будівлі, на природні тіла тощо). Тому вірно говорити "землетрус магнітудою 6,0", а вираз "землетрус силою 6 балів за шкалою Ріхтера" є невірним! Також, неправильними є словосполучення "землетрус магнітудою 6 балів", "землетрус силою 6 магнітуд за шкалою Ріхтера".