[від лат. continents – тверда земля, материк] – структура перехідної зони земної кори від континенту до океану, один із основних елементів підводної окраїни континенту, що розміщена між континентальним схилом та зовнішньою межею ложа океану. Ширина К.П. досягає 200-300 км; в його межах земна кора має усе ще континентальний тип, хоча її потужність різко зменшується. Це акумулятивний шлейф на морському дні з перевідкладених осадків (потужність 2-3 км до 5 км і більше) теригенного походження, поверхня якого утворює слабонахилену пологохвилясту, рідше горбисту рівнину. Максимальні кути нахилу (близько 2,50) спостерігаються поблизу основи континентального схилу. Зі збільшенням глибини поверхні К.П. вирівнюється і закінчується на глибинах 3,5-4,5 км. Значна частина поверхні К.П. вкрита конусами виносу, що розміщені напроти гирл підводних каньйонів. Синонім – материкове підніжжя.
