Борис Леонідович Лічков (19(31).07.1888, Іркутськ - 20.10.1966, Ленінград) – видатний український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, почесний член географічного товариства СРСР, директор (1920-1922 і 1925-1927) Українського геологічного комітету.
Народився 19 (31 за новим стилем) липня 1988 р. у м. Іркутську. У 1891 р. сім’я переїхала до Києва. 1906 р. – закінчення Києво-Печерської гімназії і вступ до університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) на природниче відділення фізико-математичного факультету.
У студентські роки захопився природознавством, філософією, а також новітніми досягненнями соціальної думки. Влітку 1908 р. брав участь у польових геологічних дослідженнях на Київщині у складі загону на чолі з В.І. Лучицьким, де були закладені основи спрямованості наукових інтересів молодого дослідника. Значний вплив здійснив на Лічкова і професор М.І. Андрусов, який переїхав до Києва з Одеси у 1904 р. У цей час в університеті було організовано геологічне відділення, куди зразу ж перейшов студент Б.Л. Лічков. Після закінчення університету працював у гідротехнічній організації, у Київському товаристві природознавців, лаборантом в університетському геологічному кабінеті. Брав активну участь у дослідженнях геології, геоморфології і гідрогеології Українського кристалічного масиву.
У 1919 р. Борис Леонідович здав магістерські екзамени, успішно прочитав пробні лекції з історичної геології у Київському університеті і одержав звання приват-доцента. У цей час був організований Український геологічний комітет, на чолі якого став В.І. Лучицький, який запросив Б.Л. Лічкова на роботу як талановитого геолога та організатора наукової думки. У 1918 р. Б.Л. Лічков брав активну участь у створенні Української академії наук. Двічі (з 1920 по 1922 і з 1925 по 1927 р.) був директором Українского геологічного комітету. Робота в Українські академії наук відіграла важливу роль у його долі – тут він познайомився і згодом подружився з Володимиром Івановичем Вернадським. Впродовж 1924-1927 рр. Б.Л. Лічков очолював науково-дослідну кафедру геології Київського інституту народної освіти.
1927 р. на запрошення В.І. Вернадського переїхав з Києва до Ленінграда, де обіймав посаду вченого секретаря комісії (потім ради) з природних виробничих сил (1927-1934). Водночас працював у Геоморфологічному інституті, завідував відділом підземних вод у Гідрогеологічному інституті, а також кафедрою гідрогеології у Ленінградському університеті (1930-1934, 1946-1966). 1934-1941 рр. – робота в організації «Волгострой». У роки війни працював у різних організаціях Середньої Азії. 1942 р. – захист докторської дисертації у Ташкентському університеті. 1944 р. – директор Таджицького філіалу АН СРСР. В останні роки працював професором у Ленінградському університеті.
Як учений Борис Леонідович Лічков відрізнявся надзвичайною широтою наукових інтересів. Йому належать розробки проблем наукового пізнання, еволюції Землі і життя, геологічної діяльності людства, а також конкретні дослідження динаміки рельєфу Українського кристалічного масиву і Полісся, гірських систем Середньої Азії, алювіальних долин Руської (Східноєвропейської) рівнини та ін.Б. Л. Лічковим запропоновано одну з перших класифікацій підземних вод (1928), в якій відображено зональність гідрогеохімічних процесів. Він автор концепції про вирішальну роль гідросфери в історії Землі, про значну роль її у взаємозв'язках Землі як космічного тіла з іншими космічними тілами Сонячної системи. Роботи щодо зональності рельєфу земної кулі і руху материків були передумовою його досліджень із загальної теорії Землі і астрогеології.
З точки зору наукової творчості Б.Л. Лічков увійшов в історію як глибокий і оригінальний теоретик - дослідник, що пов’язав у єдиній концепції феномен гороутворення, міграцію природних вод, зміни грунтового покриву, динаміку біосфери і еволюцію живої речовини з космічними явищами, зокрема гравітаційними. Одним з концептуальних положень Лічкова Б.Л. є те, що крупномасштабні тектонічні процеси визначаються не тепловими, а гравітаційними силами. Якщо переважно гравітаційні сили визначають структуру літосферного простору, тоді їх зміни повинні викликати перебудови цієї структури з усіма наслідками, з видозмінами живої речовини включно. За Б.Л. Лічковим, геологічні цикли зумовлені гравітаційними впливами на Землю (Сонячну систему) у процесі обертання Галактики: два цикли, два гравітаційні «удари» за один галактичний рік.
В останні роки життя Борис Леонідович опікувався проблемою цефалізації – розвитком головного мозку в процесі біологічної еволюції, становлення людства і створення ноосфери – сфери розуму, у прийдешньому формуванні якої він був переконаний. Його охопила віра у безмежні можливості людського генія, наукового пізнання і розумного перетворення природи. В останніх працях (1960, 1965) розвивав гіпотезу про процес перетворення колишнього крупного астероїда (земної прапланети) у планету Земля.
Лічков Б.Л. був одним із фундаторів астрогеології (планетарної геології), вніс помітний вклад у розвиток геоморфології, гідрогеології, четвертинної геології, тектоніки. Серед його численних наукових праць необхідно виділити монографії про тригонії, палеоклімати і переміщення материків, про природні води і фігуру Землі, про життя і діяльність академіка В.І. Вернадського. Талант Лічкова помітив і всіляко підтримував один із найвидатніших мислителів нашої епохи - В.І. Вернадський, з яким Бориса Леонідовича пов’язувала багаторічна дружба.