ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Володимир Іванович Вернадський (28.02(12.03).1863 - 6.01.1945) - видатний російський, український і радянський вчений-геолог, природознавець, філософ, професор, академік Санкт-Петербурзької, Російської, Української, СРСР академій наук, один із засновників і перший президент Українскої академії наук.
Народився 28 лютого (12 березня) 1863 року в Санкт-Петербурзі. У 1868-1876 рр. проживав у Харкові. 1876-1881 рр. - навчався в Першій класичній гімназії (Санкт-Петербург). У 1885 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Був учнем В.В. Докучаєва, який визначив для нього тему дисертації "О физических свойствах изоморфных смесей". У 1885-1890 роках був зберігачем Мінералогічного кабінету Санкт-Петербургзького університету. У 1888-1890 роках відряджений університетом до Італії, Франції і Німеччини для продовження навчання і підготовки до професорського звання. У 1890 р. на запрошення професора А. П. Павлова переїзджає в Москву і стає приват-доцентом, а згодом керівником кафедри кристалографії і мінералогії Імператорського Московського університету. У 1897 р. В.І. Вернадський захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті на тему «Явления скольжения кристаллического вещества». Працював екстраординарним (1898-1902) і ординарним (1902-1911) професором, був автором курсів лекцій і підручників з мінералогії, кристалографії і історії природознавства.  Одночасно викладав мінералогію на Московських вищих жіночих курсах.
У 1902 р. обирається ад'юнктом (суч. членом-кореспондентом), а у 1908 р. - академіком Імператорської Санкт-Перербурзької академії наук. Вибирався (1906) членом Державної думи від академії наук і університетів. Для підвищення кваліфікації знову був відряджений до Франції і Великої Британії. У цей час захопився вивченням радіоактивних елементів з точки зору їх розповсюдження в земній корі та використання для потреб суспільства. Працює в Радієвій експедиції академії наук, бере участь в експедиціях на Урал, Забайкалля, Ферганську долину, Кавказ, де займається пошуком родовищ радіоактивних елементів. У 1909 р. на XII зїзді природознавців виголошує доповідь про спільне знаходження мінералів у земній корі, заклавши основи нової науки геохімії.
З політичних причин покидає Росію після революційних подій 1917 р. У 1918 р. переїзджає до України, де стає одним із організаторів і першим президентом Української академії наук, створеної урядом гетьмана Павла Скоропадського. У Києві організував першу національну наукову бібліотеку (нині бібліотека ім. Вернадського), подарував Україні власну бібліотеку. У цей час працював також професором і читав курс геохімії в Київському університеті. У 1920-1921 рр. працював професором, а з вересня 1920 року - ректором Таврійського університету в Сімферополі.
У 1921 р. повертається у Петроград, де працює керівником Метеоритного відділу Мінералогічного музею (1921-1939), а також очолює Комісію з вивчення природних ресурсів академії наук.  У 1922-1926 рр. викладає курс геохімії у Парижі і Празі. У цей час підготував до видання ряд книг і статей: "Геохимия", Живое вещество в биосфере", "Автотрофность человечества". У 1926 р. повертається до Ленінграду, стає директором Радієвого інституту, де було організовано поєднання передових фізичних, хімічних і радіогеохімічних досліджень. У цей же час розробляє концепцію біологічної структури океану. У 1927 р. організовує у Академії наук СРСР Відділ живої речовини, займає посаду (від 1928) директора Біогеохімічної лабораторії при АН СРСР.
У 1935 р. відїзджає на лікування до Чехії, після чого працює у Франції, Британії, Німеччині. Після повернення зосередив увагу на творчій самостійній роботі. У цей час було підготовлено цілу низку фундаментальних праць, серед яких «О состояниях пространства в геологических явлениях Земли. На фоне роста науки XX столетия» і «Химическое строение биосферы Земли и её окружения».
Наукова робота В.І. Вернадського мала і продовжує мати значний вплив на розвиток наук про Землю, на розвиток академій наук Росії і України, на формування науковових поглядів і світогляду великої кількості людей. У різні часи вчений очолював наукові товариства, які займалися вивченням вікової мерзлоти, підземних вод, геологічного віку гірських порід, важкої води.
Найголовнішим науковим здобутком В.І. Вернадського вважається встановлення і формулювання законів геохімічної діяльності організмів, розробка вчення про біосферу і її подальшої еволюції в ноосферу. Він прийшов до визначення поняття ноосфери як зміненої в результаті людської діяльності біосфери. На думку В.І. Вернадського, людство, керуючись законами біосфери. перетворить останню на більш гармонійну ноосферу, до складу якої увійдуть всі геосфери, органічний світ, космічний простір, об'єднані і поліпшені завдяки людському розуму.
Перу вченого належать понад 700 наукових статей і монографій. Із багатьма можна познайомитись у сучасних доступних  виданнях: Вернадський В.И. Собрание сочинений в 24 т. (2013), Вернадський В.И. Биосфера и ноосфера (2013), Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста (1988), Вернадський В.И. Научная мысль как планетное явление (1991), Вернадський В.И. О науке. т.1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль (1997).
Див. також фото В.І. Вернадського: https://24smi.org/celebrity/gallery/4950-vladimir-vernadskii/
Рис. 1. Вернадський Володимир Іванович - видатний російський і український геолог, природознавець. Фото 1889 р. (26 років)
Рис. 2. Вернадський В.І., фото 1911 р. (44 роки)
Рис. 3. Вернадський В.І., фото 1934 р. (71 рік)