Микола Іванович Андрусов (7(19).12.1861 - 27.04.1924) - видатний російський і український геолог-стратиграф, мінералог, палеонтолог, професор Київського, Юр'ївського (Тартуського) і Таврійського університетів, академік Санкт-Петербурзької (від 1914), Російської (від 1917) і Української (від 1918) академій наук.
Народився 7(19) грудня 1861 р. в Одесі. У 1884 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова). За успіхи у навчанні, з метою удосконалення геологічної освіти, Андрусову була призначена дворічна стипендія для поїздки на стажування у провідні університети Європи. У 1885-1887 рр. він працював у лабораторіях і університетах Відня, Мюнхена, Загреба, Італії, Тіроля. Після повернення із європейського відрядження у 1887 р. вступив до аспірантури на кафедру геології Санкт-Петербурзького університету. У 1889 р. одержав посаду лаборанта геологічного кабінету, а після захисту магістерської дисертації у 1890 р. - посаду приват-доцента Новоросійського університету. 1893 р. - призначений приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету. 1897 - захищає докторську дисертацію з палеонтології. У 1896-1904 рр. - професор Юр'ївського (Тарту) університету по кафедрі мінералогії.
У 1905-1912 рр. - професор Київського університету. В цей період працював над стратиграфією неогену Причорномор'я на палеонтологічній основі. Широке визнання одержав стратиграфічний метод, який базувався на детальних палеогеографічних реконструкціях, створених із використанням екологічного аналізу. У 1912-1914 рр. - професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету. 1914-1918 рр. - директор Геологічного музею Академії наук (Санкт-Петербург). 1918-1920 рр. - професор Таврійського університету.
Автор великої кількості наукових праць зі стратиграфії і палеонтології неогена Понто-Каспійського басейну, палеогеографії, палеоекології, океанології, теорії походження нафти, викопних рифів і органогенних вапняків. Вперше встановив “зараженість” глибин Чорного моря сірководнем, склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів, створив детальну стратиграфічну схему третинних нафтоносних відкладів Кавказу, Керченського півострова і суміжних областей, встановив ряд стратиграфічних одиниць - тарханський, чокракський, караганський, конский, акчагильський, апшеронський, куяльницький та ін. Автор декількох монографій, присвячених фаунам третинних відкладів.
Народився 7(19) грудня 1861 р. в Одесі. У 1884 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова). За успіхи у навчанні, з метою удосконалення геологічної освіти, Андрусову була призначена дворічна стипендія для поїздки на стажування у провідні університети Європи. У 1885-1887 рр. він працював у лабораторіях і університетах Відня, Мюнхена, Загреба, Італії, Тіроля. Після повернення із європейського відрядження у 1887 р. вступив до аспірантури на кафедру геології Санкт-Петербурзького університету. У 1889 р. одержав посаду лаборанта геологічного кабінету, а після захисту магістерської дисертації у 1890 р. - посаду приват-доцента Новоросійського університету. 1893 р. - призначений приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету. 1897 - захищає докторську дисертацію з палеонтології. У 1896-1904 рр. - професор Юр'ївського (Тарту) університету по кафедрі мінералогії.
У 1905-1912 рр. - професор Київського університету. В цей період працював над стратиграфією неогену Причорномор'я на палеонтологічній основі. Широке визнання одержав стратиграфічний метод, який базувався на детальних палеогеографічних реконструкціях, створених із використанням екологічного аналізу. У 1912-1914 рр. - професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету. 1914-1918 рр. - директор Геологічного музею Академії наук (Санкт-Петербург). 1918-1920 рр. - професор Таврійського університету.
Автор великої кількості наукових праць зі стратиграфії і палеонтології неогена Понто-Каспійського басейну, палеогеографії, палеоекології, океанології, теорії походження нафти, викопних рифів і органогенних вапняків. Вперше встановив “зараженість” глибин Чорного моря сірководнем, склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів, створив детальну стратиграфічну схему третинних нафтоносних відкладів Кавказу, Керченського півострова і суміжних областей, встановив ряд стратиграфічних одиниць - тарханський, чокракський, караганський, конский, акчагильський, апшеронський, куяльницький та ін. Автор декількох монографій, присвячених фаунам третинних відкладів.
