Микола Пантелеймонович Семененко (16.11.1905 - 25.08.1996) - видатний український вчений-геолог у галузі планетарної геохімії, походження земної кори і складу мантії, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
Народився 16 листопада 1905 р. у м. Маріуполі. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1927). Після закінчення працював асистентом (1929–1930), доцентом (1931–1936) кафедри петрографії та корисних копалин, завідувачем та професором кафедри петрографії (1937–1941) ДГІ. Паралельно працював головним інженером Науково-дослідного гірничорудного інституту (1933–1935). У період другої світової війни працював завідувачем кафедри Інституту кольорових металів у м. Оржонікідзе (нині – м. Владикавказ, РФ) (1941–1942) та Іркутського гірничо-металургійного інституту (1942–1944).
Від 1944 до 1968 р. - завідувач відділу петрографії рудних родовищ Інституту геологічних наук АН УРСР; від 1969 до 1987 р. - завідувач відділу геології і геохімії рудних родовищ. Директор Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1969–1977).
Одночасно працював професором Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1944–1952).
Є автором понад 600 наукових праць, присвячених петрографії, геології рудних копалин, проблемам докембрію, геохронології, висвітленню геологічної будови та петрографії Українського кристалічного масиву. Вивчаючи метаморфічні породи найдавніших щитів і молодших за них рухомих зон, створив чітку теорію метаморфізму як локального процесу, розвинутого лише в рухомих складчастих зонах, де спостерігаються значні градієнти тиску та порушення термічних і хімічних властивостей речовин. Розробив класифікацію та загальну схему еволюції пегматитів України. Обґрунтував генезис та закономірності розміщення корисних копалин.
М.П.Семененко був здібним педагогом. Він керував багатьма кафедрами, був професором багатьох університетів й інститутів, де читав курси з петрографії, корисних копалин, геохімії, мінералогії, геологічної зйомки. Він створив велику школу висококваліфікованих фахівців у галузі геології та геохімії рудних родовищ, підготувавши 52 кандидати і 12 докторів наук.
Народився 16 листопада 1905 р. у м. Маріуполі. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1927). Після закінчення працював асистентом (1929–1930), доцентом (1931–1936) кафедри петрографії та корисних копалин, завідувачем та професором кафедри петрографії (1937–1941) ДГІ. Паралельно працював головним інженером Науково-дослідного гірничорудного інституту (1933–1935). У період другої світової війни працював завідувачем кафедри Інституту кольорових металів у м. Оржонікідзе (нині – м. Владикавказ, РФ) (1941–1942) та Іркутського гірничо-металургійного інституту (1942–1944).
Від 1944 до 1968 р. - завідувач відділу петрографії рудних родовищ Інституту геологічних наук АН УРСР; від 1969 до 1987 р. - завідувач відділу геології і геохімії рудних родовищ. Директор Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1969–1977).
Одночасно працював професором Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1944–1952).
Є автором понад 600 наукових праць, присвячених петрографії, геології рудних копалин, проблемам докембрію, геохронології, висвітленню геологічної будови та петрографії Українського кристалічного масиву. Вивчаючи метаморфічні породи найдавніших щитів і молодших за них рухомих зон, створив чітку теорію метаморфізму як локального процесу, розвинутого лише в рухомих складчастих зонах, де спостерігаються значні градієнти тиску та порушення термічних і хімічних властивостей речовин. Розробив класифікацію та загальну схему еволюції пегматитів України. Обґрунтував генезис та закономірності розміщення корисних копалин.
М.П.Семененко був здібним педагогом. Він керував багатьма кафедрами, був професором багатьох університетів й інститутів, де читав курси з петрографії, корисних копалин, геохімії, мінералогії, геологічної зйомки. Він створив велику школу висококваліфікованих фахівців у галузі геології та геохімії рудних родовищ, підготувавши 52 кандидати і 12 докторів наук.