Ігор Петрович Зелінський (16.07.1933 - 24.10.2002) - видатний український вчений-геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, ректор (1987-1995) Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова (нині - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), Лауреат Державної премії України (1996), заслужений діяч науки і техніки України.
Коло наукових інтересів: інженерна геодинаміка, вивчення зсувів, їх прогноз і заходи боротьби з ними; розробка методів оцінки стійкості схилів, теоретичних основ і практики моделювання геодинамічних процесів; розробка основ математичної геології.
Народився 16 липня 1933 р. у місті Первомайську Миколаївської області. Випускник геолого-географічного факультету Одеського державного університету імені І. І. Мечникова (1957), аспірантури геологічного факультету Московського державного університету імені М.В. Ломоносова (1970).
За час роботи у Протизсувному управлінні м. Одеси (1957–1969 рр.) І. П. Зелінський пройшов шлях від дільничного геолога до начальника управління. Під керівництвом та за участю І. П. Зелінського збудовані протизсувні споруди від Ланжерона до Аркадії, пішоходна прогулянкова траса Ланжерон-Аркадія, підвісна канатна дорога в Отраді, Палац спорту, міст через Воєнний узвіз, ставки у дендропарку, закріплені гектари катакомб.
У 1970 р. І. П. Зелінський захистив у Московському університеті кандидатську дисертацію на тему “Инженерно-геологический анализ эффективности противооползневых сооружений г. Одессы”, де були широко застосовані методи моделювання зсувів та метод оцінки стійкості зсувних схилів, який принципово відрізнявся від усіх відомих та спирався на сучасні досягнення теорії поля.
Докторську дисертацію І. П. Зелінський захистив у жовтні 1980 р. в МДУ ім. М.В. Ломоносова по темі “Теория и методика моделирования оползней”. Саме в ній розроблені фізико-математичні фундації застосування теорії подібності та моделювання, теорії поля, теорії конформних відображень для розв’язання задач інженерної геології. Пізніше професором І. П. Зелінським були обстоювані принципи застосування квантово-механічних рівнянь для розв’язування задач геодинаміки.
З 1970 р. І. П. Зелінський працює в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова, де пройшов шлях від старшого виклада до професора, завідувача кафедри інженерної геології і гідрогеології (1978-1997), декана геолого-географічного факультету (1970-1979), проректора з навчальної роботи (1979-1980), проректора з наукової роботи (1980-1985), ректора (1987-1995).
І. П. Зелінським надруковано особисто і в співавторстві 5 підручників та учбових посібників, 7 монографій, більш ніж 130 статей в Україні та за її межами.
Підготовлено 15 кандидатів та 3 доктори технічних і геолого-мінералогічних наук.
У 1996 р. за фундаментальні дослідження за темою “Закономірності деформації верхньої частини тектоносфери Землі, встановлені теоретичними та дослідними методами” І. П. Зелінському присуджена Державна премія України у галузі науки і техніки, а у 1998 р. — почесне звання Заслужений діяч науки і техніки України.
Суспільно-політична діяльність І. П. Зелінського відзначена обранням його народним депутатом Верховної Ради СРСР у 1988 році; до 1991 р. він був членом Верховної Ради СРСР та членом Президіуму ВР СРСР.
Народився 16 липня 1933 р. у місті Первомайську Миколаївської області. Випускник геолого-географічного факультету Одеського державного університету імені І. І. Мечникова (1957), аспірантури геологічного факультету Московського державного університету імені М.В. Ломоносова (1970).
За час роботи у Протизсувному управлінні м. Одеси (1957–1969 рр.) І. П. Зелінський пройшов шлях від дільничного геолога до начальника управління. Під керівництвом та за участю І. П. Зелінського збудовані протизсувні споруди від Ланжерона до Аркадії, пішоходна прогулянкова траса Ланжерон-Аркадія, підвісна канатна дорога в Отраді, Палац спорту, міст через Воєнний узвіз, ставки у дендропарку, закріплені гектари катакомб.
У 1970 р. І. П. Зелінський захистив у Московському університеті кандидатську дисертацію на тему “Инженерно-геологический анализ эффективности противооползневых сооружений г. Одессы”, де були широко застосовані методи моделювання зсувів та метод оцінки стійкості зсувних схилів, який принципово відрізнявся від усіх відомих та спирався на сучасні досягнення теорії поля.
Докторську дисертацію І. П. Зелінський захистив у жовтні 1980 р. в МДУ ім. М.В. Ломоносова по темі “Теория и методика моделирования оползней”. Саме в ній розроблені фізико-математичні фундації застосування теорії подібності та моделювання, теорії поля, теорії конформних відображень для розв’язання задач інженерної геології. Пізніше професором І. П. Зелінським були обстоювані принципи застосування квантово-механічних рівнянь для розв’язування задач геодинаміки.
З 1970 р. І. П. Зелінський працює в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова, де пройшов шлях від старшого виклада до професора, завідувача кафедри інженерної геології і гідрогеології (1978-1997), декана геолого-географічного факультету (1970-1979), проректора з навчальної роботи (1979-1980), проректора з наукової роботи (1980-1985), ректора (1987-1995).
І. П. Зелінським надруковано особисто і в співавторстві 5 підручників та учбових посібників, 7 монографій, більш ніж 130 статей в Україні та за її межами.
Підготовлено 15 кандидатів та 3 доктори технічних і геолого-мінералогічних наук.
У 1996 р. за фундаментальні дослідження за темою “Закономірності деформації верхньої частини тектоносфери Землі, встановлені теоретичними та дослідними методами” І. П. Зелінському присуджена Державна премія України у галузі науки і техніки, а у 1998 р. — почесне звання Заслужений діяч науки і техніки України.
Суспільно-політична діяльність І. П. Зелінського відзначена обранням його народним депутатом Верховної Ради СРСР у 1988 році; до 1991 р. він був членом Верховної Ради СРСР та членом Президіуму ВР СРСР.