[від нім. Loss – пухкий * рос. лесс; англ. loess; фр. loess, ergeron; ісп. loess, loss] – пухка, пориста (40-45%), пилувата (вміст фракції 0,1-0,01 мм більше 50%) порода світло-жовтого забарвлення, переважно еолово-делювіального генезису. Для Л. властиві значна карбонатність, агрегованість частинок, наявність видимих капілярів. Л. утворювались у холодних і прохолодних степах перигляційної зони впродовж льодовикових плейстоценових епох четвертинного періоду. Питання походження Л. залишається предметом дискусій. Популярні теорії еолового, грунтово-елювіального, водно-льодовикового і комплексного походження. Розповсюджений в Європі, Азії, Північній і Південній Америці переважно у степових і напівпустельних районах помірного поясу. Залягання Л. плащоподібне, часто з прошарками викопних ґрунтів, які сформувались в умовах міжльодовиків’я. На території України виділено (за схемою М.Ф. Веклича) 8 горизонтів Л.: приазовський, сульський, тилігульський, дніпровський, тясминський, удайський, бузький та причорноморський. Максимальні потужності Л. зафіксовані в межах Придніпровської низовини, Пн. Причорномор’ї та Придніпровській височині (до 50 м). Характерною особливістю Л. є його здатність до різкого зниження міцності структурних зв’язків та значного ущільнення при зволоженні, що зумовлює просідання поверхні, зсуви схилів, деформації споруд. На Л. сформувалися найродючіші ґрунти – чорноземи.