КІММЕРІЙСЬКА СКЛАДЧАСТІСТЬ

[від гр. Kimmerin – Кіммерія, давня назва Криму] – складчастість початку та середини мезозойської ери (210-110 млн рр.). Ранньокіммерійська фаза К.С. проявилася на величезному просторі – від Добруджі, Криму, Мангишлаку, через Туркменістан, Іран, Афганістан, до Пд. Китаю і Пд.-Сх. Азії, де вона мала значну інтенсивність у ліквідації геосинклінального режиму. З цією фазою також пов’язано складкоутворення в Кордильєрах, Пд. Андах та в Антарктиді. Пізньокіммерійська фаза найбільш типовою була в межах Тихоокеанського геосинклінального поясу, де виникли кіммеріди Верхояно-Чукотської області, Японії, Н. Зеландії, заходу Північноамериканських Кордильєр. У Середземноморському поясі прояв даної фази зафіксований в Альпах, на Кавказі, в Цн. Ірані, Пд. Памірі, Афганістані, Тібеті. Також виділяють австрійську фазу (середина крейди), яка проявила себе в Середземноморському поясі, а в межах Тихоокеанського – у формуванні Сіхоте-Аліню, Корякського нагір’я і Північноамериканських Кордильєр. В результаті К.С. значно скоротилися площі морських акваторій. Відбувся могутній спалах гранітного магматизму в межах Тихоокеанського геосинклінального поясу. На платформах під час К.С. мав місце інтенсивний траповий магматизм (Сибір, Пд. Америка, Африка), а також активний рифтогенез. В Україні на місці сучасного Кримського півострова та пониззя Дунаю на початку К.С. виникла геосинклінальна система. У середині епохи вона перетворилася на складчасту гірську споруду, яка наприкінці епохи була зруйнована, знівельована і перетворена в молоду Скіфську платформу. В межах Східноєвропейської платформи під час К.С. відбулося значне прогинання пд. краю, а також активне занурення бортових частин Дніпровсько-Донецької западини та пн. і пн.-зх. окраїн Донецького прогину. Синонім (зараз маловживаний) - мезозойська складчастість.