[від нім. Kamm – гребінь] – воднольодовикові (флювіогляціальні) акумулятивні горбисті форми рельєфу у вигляді конусоподібних куполів з плоскими вершинами. Висота від 2-5 до 30 м. Схили горбів переважно круті – до 450, складені відсортованим гравієм, пісками і супісками з горизонтальною та діагональною шаруватістю. Розділені безстічними, часто заболоченими зниженнями. Утворюються біля краю материкових льодовиків при їх таненні, а також в результаті просідання сусідніх ділянок алювіальних долин при відтаванні мерзлих порід. Широко розповсюджені в межах останнього зледеніння – в Карелії, в Прибалтиці, на півночі Польщі і Німеччини. На території України К. зустрічаються в межах Волинської, Житомирської, Київської, Черкаської та Кіровоградської областей, де були сформовані в період деградації Дніпровського льодовика.