[від гр. ion – той, що йде] – випромінювання (електромагнітне, корпускулярне), яке при взаємодії з речовиною безпосередньо чи опосередковано зумовлює іонізацію і збудження атомів і молекул. Складається із заряджених і незаряджених частинок, до яких належать також фотони. Завдяки значній енергії І.В. при взаємодії з речовиною утворюються пари іонів різного знаку – відбувається іонізація того середовища, в яке надходять іони або гамма-кванти. Основними видами І.В. є альфа-випромінювання, бета-випромінювання, гамма-випромінювання та не властиві літосфері рентгенівське і нейтронне випромінювання. Джерелами І.В. є цілий ряд радіоактивних елементів, які входять до складу мінералів і гірських порід, підземних вод і газів. Встановлено, що з усіх природних джерел радіації найбільшу небезпеку становить продукт розпаду урану – газ радон та його дочерні продукти розпаду. Вплив І.В. на живі організми оцінюється за величиною поглинутої, еквівалентної та ефективної доз. Кількість енергії випромінювання, поглинутої тканинами організму в перерахунку на одиницю маси називають поглинутою дозою. Вона вимірюється в греях. Для врахування наслідків впливу І.В. від його різних видів (α, β, γ) використовують поняття еквівалентної дози, яку оцінюють у зівертах. Раніше використовувалось поняття експозиційної дози випромінювання, яка вимірювалась у рентгенах (Р) і його похідних (мР, мкР). В результаті дії І.В. на організми залежно від дози можуть виникнути детерміновані та стохастичні негативні ефекти.