[від лат inversio – перевертання + гр. geo – Земля, magnetis – магніт] – зміни напрямку магнітного поля Землі на 1800, в результаті яких Північний полюс ставав Південним, а Південний – Північним. Встановлені на основі виявлення в товщах осадових та ефузивних магматичних порід змін знаку вектора природної залишкової намагніченості. І.Г.П. зумовлені, ймовірно, зрушеннями режиму переміщення речовини у земному ядрі в результаті зміни швидкості обертання планети. В історії Землі зміни полярності магнітного поля відбувалися неодноразово через часові інтервали тривалістю від 500 тис. до 50 млн рр. Перехід від однієї полярності до іншої триває близько 10-10,5 тис. рр. У нашу епоху нормальної полярності Південний магнітний полюс знаходиться поблизу Північного географічного полюса, тоді як в епоху оберненої полярності він знаходився поблизу Південного полюса. На основі вивчення І.Г.П. складена геомагнітна (палеомагнітна) шкала, яка відображає зміну геомагнітних епох. Частині із них (останні 5 млн рр.) присвоєні імена видатних геомагнітологів: Брюнеса, Матуями, Гауса, Гільберта. Планетарний характер І.Г.П. та їх глобальна синхронність дозволяють використовувати палеомагнітну шкалу для стратиграфічних та геохронологічних кореляцій геологічних тіл та геологічних подій окремих регіонів і планети в цілому.
