Зеленокам’янi пояси (ЗКП) – специфічні ранньодокембрійські синморфні структури, що розвивалися як області тектоно-магматичних процесів. Останні зумовили формування новоутворень континентальної кори. Розміри: довжина 50-300 км, ширина до 10-100 км. Складені переважно осадово-вулканогенними комплексами, метаморфізованими не вище амфіболітової фації. ЗКП формувалися i в заостроводужних басейнах, i в системi континентальних рифтiв уздовж конвергентних границь лiтосферних плит, i над мантiйними струменями.
Видiляється три найважливiших типи ЗКП, що вiдповiдають еволюцiйнiй послiдовностi розвитку геодинамiчних обстановок розвитку земної кори раннього докембрiю: плюмтектонiчний палео-мезоархейський (3,8-3,3 млрд. рр. тому), пермобільний або перехідний неоархейський (3,2-2,6 млрд. рр.) i плейттектонiчний палеопротерозойський (2,5-1,7 млрд. рр.).
Формування перших обумовлене процесами плюмтектонiки, вiдбувалося в палео-мезооархеї в умовах переважних вертикальних тектонiчних рухiв на протокорi базитового складу. Ці ЗКП характеризуються петельчастою, амебоподiбною, брахiально-iзометричною формою, переважанням базальтових, часто коматiїтових вулканiчних асоцiацiй, незначним розповсюдженням осадових утворень. Характерними регiонами розвитку ЗКП цього типу є кратони Каапвааль (Барбертон, Мурчисон, Сатерленд, Пiтерсбург, Нондвенi, Реностеркоппi, Малдерсдрiф), Гренландський (Iсуа), Пiлбара (Роубурн, Шелл, Вiм-Крик, Маллiна, Уорджина, Москiто-Крик), УЩ (Конкська, Бiлозерська, Сурська, Чортомлицька, Верхiвцевська ЗКС).
Пермобiльнi пояси неоархею розвивалися на корi перехiдного типу на границях протоконтинентiв в умовах початкової стадiї прояву тектонiки плит. На вiдмiну вiд плюмтектонiчних вони характеризуються видовженою формою, значною роллю осадових порiд, широким розвитком вулканiчних асоцiацiй. ЗКП цього типу широко розвиненi на кратонах: Канадському, Зiмбабвiйському, Йiлгарн, Iндiйському, Балтiйському, Алданському.
Плейттектонiчнi ЗКП пояси палеопротерозою закладалися як рифтогеннi структури на континентальнiй корi i далi розвивалися відповідно стадiям циклу Вілсона в умовах переважних горизонтальних рухiв. Вони зароджувалися на континентальнiй корi як рифтогеннi структури завдяки процесам деструкцiї вже сформованих континентiв, а надалi розвивалися як витягнутi смугоподiбнi мiжконтинентальнi океанiчнi басейни з атрибутами структур, характерних для сучасних рухливих поясiв (острiвнi дуги, заостроводужнi басейни, крайовi вулканiчнi пояси). Вони мають лiнiйну форму, чiтко пiдпорядкованi системi регiональних розломiв (переважно зсувiв), вiдрiзняються незначною роллю коматiїтового вулканiзму, широким розвитком вапняно-лужних серiй. Широко розповсюджені на Захiдно-Африканському кратонi, а також на Гвiанському, Бразильському, Сан-Франциско, Канадському, Балтiйському та iн.
ЗКП є найважливiшими рудоносними структурами давнiх платформ; з ними пов’язані численні родовища металічних корисних копалин (Fe, Au, Cu, Ni, Sn, Cr, Pb, V, Ti, Мо, Li, Sb та ін.).
Поняття запропоновано видатним канадським геологом Дж. Вілсоном (1949).
Видiляється три найважливiших типи ЗКП, що вiдповiдають еволюцiйнiй послiдовностi розвитку геодинамiчних обстановок розвитку земної кори раннього докембрiю: плюмтектонiчний палео-мезоархейський (3,8-3,3 млрд. рр. тому), пермобільний або перехідний неоархейський (3,2-2,6 млрд. рр.) i плейттектонiчний палеопротерозойський (2,5-1,7 млрд. рр.).
Формування перших обумовлене процесами плюмтектонiки, вiдбувалося в палео-мезооархеї в умовах переважних вертикальних тектонiчних рухiв на протокорi базитового складу. Ці ЗКП характеризуються петельчастою, амебоподiбною, брахiально-iзометричною формою, переважанням базальтових, часто коматiїтових вулканiчних асоцiацiй, незначним розповсюдженням осадових утворень. Характерними регiонами розвитку ЗКП цього типу є кратони Каапвааль (Барбертон, Мурчисон, Сатерленд, Пiтерсбург, Нондвенi, Реностеркоппi, Малдерсдрiф), Гренландський (Iсуа), Пiлбара (Роубурн, Шелл, Вiм-Крик, Маллiна, Уорджина, Москiто-Крик), УЩ (Конкська, Бiлозерська, Сурська, Чортомлицька, Верхiвцевська ЗКС).
Пермобiльнi пояси неоархею розвивалися на корi перехiдного типу на границях протоконтинентiв в умовах початкової стадiї прояву тектонiки плит. На вiдмiну вiд плюмтектонiчних вони характеризуються видовженою формою, значною роллю осадових порiд, широким розвитком вулканiчних асоцiацiй. ЗКП цього типу широко розвиненi на кратонах: Канадському, Зiмбабвiйському, Йiлгарн, Iндiйському, Балтiйському, Алданському.
Плейттектонiчнi ЗКП пояси палеопротерозою закладалися як рифтогеннi структури на континентальнiй корi i далi розвивалися відповідно стадiям циклу Вілсона в умовах переважних горизонтальних рухiв. Вони зароджувалися на континентальнiй корi як рифтогеннi структури завдяки процесам деструкцiї вже сформованих континентiв, а надалi розвивалися як витягнутi смугоподiбнi мiжконтинентальнi океанiчнi басейни з атрибутами структур, характерних для сучасних рухливих поясiв (острiвнi дуги, заостроводужнi басейни, крайовi вулканiчнi пояси). Вони мають лiнiйну форму, чiтко пiдпорядкованi системi регiональних розломiв (переважно зсувiв), вiдрiзняються незначною роллю коматiїтового вулканiзму, широким розвитком вапняно-лужних серiй. Широко розповсюджені на Захiдно-Африканському кратонi, а також на Гвiанському, Бразильському, Сан-Франциско, Канадському, Балтiйському та iн.
ЗКП є найважливiшими рудоносними структурами давнiх платформ; з ними пов’язані численні родовища металічних корисних копалин (Fe, Au, Cu, Ni, Sn, Cr, Pb, V, Ti, Мо, Li, Sb та ін.).
Поняття запропоновано видатним канадським геологом Дж. Вілсоном (1949).
