Аутигенні конкреції з переважанням у хімічному складі заліза і марганцю, які формуються на дні озер, океанів, а також у ґрунтах. З.К. вкривають значні площі океанічного дна в межах абісальних рівнин. Мають концентричну будову. Розміри – від долей мм до декількох десятків см (переважно 3-4 см). В центрі З..К. знаходиться ядро, яке складається з мінеральних зерен, уламків вулканічного скла, зубів або кісток риб чи акул. Навколо ядра послідовно концентруються шари оксидів мангану (марганцю) і гідроксидів феруму (заліза). Мінеральний склад: мінерали заліза – гідрогетит, гематит, лепідокрокіт, фероксигіт; мінерали марганцю – піролюзит, криптомелан, вернадит та ін.; глинисті мінерали – монтморилоніт і нонтроніт; також вулканічне скло, кварц, польовий шпат, апатит та ін. Хімічний склад: Mn – 16%: Fe – 15,6%; Si – 8,6%; інші, серед яких Ni, Co, Cu, Zn – в межах 2% і менше. На океанічному дні утворюються в оксидному середовищі за умови привнесення донними течіями та глибинними гідротермами (чорними курильниками) нових порцій розчинів Mn і Fe. Джерелами марганцю і заліза є також продукти підводного вивітрювання (гальміролізу) вулканічних порід і пірокластичного матеріалу. В утворенні конкрецій активну участь приймають бактерії і ціанобактерії. За різними оцінками, запаси З.К. в океанах – від 10-15 тис. т. до 1,5 млрд т. Також З.К. утворюються в озерах переважно тайгово-лісової зони і морських затоках. У канадських озерах З.К. були відомі ще з 1670 р., тоді як океанічні були відкриті лише в 1868 р. експедицією М. Нордельшельда на дні Карського моря. Загальновизнаним є відкриття З.К. у 1873 р. англійським судном „Черленджер” поблизу Канарських островів. Є перспективною рудною сировиною.
