[від гр. eu – добре, справжній; лат. fossilis – похований, викопний] – різновид фосилій (викопних решток), які представлені цілими скелетами або фрагментами скелетів, а також відбитками і ядрами. Скелетні залишки є основними об’єктами палеонтологічних досліджень. Це черепашки і скелети тварин, оболонки бактерій і грибів, а також органічні рештки листків, насіння, спор, пилку. Багато Е. зберігає інформацію не тільки про м’які тканини організму і його функціональні системи (кровоносну, статеву та ін.), а і про спосіб життя та біохімічні процеси організму. Відбитки є сплощеними відтисками скелетів або м’яких тканин, тоді як ядра – об’ємні зліпки порожнин. Деякі тварини відомі тільки завдяки відбиткам. Найбільш знаменитими є місцезнаходження відбитків птахів, риб, медузоїдів, черв’яків, членистоногих та ін. тварин, знайдених в юрських золенгофенських сланцях Німеччини та у вендських відкладах Едіакари Австралії. Від рослин найчастіше залишаються відбитки листків, рідше стволів, насіння та ін. Ядра бувають внутрішні і зовнішні. Внутрішні утворюються за рахунок заповнення породою внутрішніх порожнин черепашок двостулок, остракод, гастропод, брахіопод, амонітів, а також черепних коробок хребетних тварин. Зовнішні ядра формуються стадійно. Спочатку скелет в породі розчиняється. Далі відбувається заповнення породою тієї порожнини, що утворилася після розчинення. Зовнішні ядра ребристі, шорсткі, грубі, а внутрішні – гладкі, з відбитками м’язів, зв’язок та ін. елементів внутрішньої будови.
