[від лат. granulum – зернятко * англ. granulite; нім. Granolith; фр. granulite; ісп. granulita] – загальна назва дрібно- і середньозернистих кварц-польовошпатових лейкократових (світлих) високометаморфізованих порід гнейсоподібної текстури, що вміщують гранат, біотит, іноді графіт, гіперстен, кордієрит, силіманіт та ін. Для Г. характерна своєрідна гранобластова структура з лінзовидними зернами кварцу (гранулітова), а також гнейсова текстура. Формуються в умовах гранулітової фації метаморфізму при високих значеннях температур (> 7000С) і тиску (6-108 Па). Розповсюджені в межах щитів давніх платформ. Вік переважно архейський. На території України Г. розповсюджені в межах трьох гранулітових комплексів: Побузького, Славгородського та Приазовського. Найбільш широко Г. представлені в Побузькому гранулітовому комплексі, розміщеному в зх. і пд.-зх. частинах Українського щита, в басейні р. Пд. Буг і на Дністровсько-Бузькому межиріччі. Тут у відслонененій частині фундаменту Г. простягаються безперервною смугою шириною 100-140 км на відстані 450 км від витоків рр. Случ і Тетерів до середньої течії р. Пд. Буг.
