ГОЛОЦЕНОВА ЕПОХА

[від гр. holos – увесь, kainos – новий + epoche – зупинка, визначений час] – останній післяльодовиковий відрізок часу (інтергляціал) четвертинного (антропогенового) періоду історії Землі з нижньою межею близько 11,7 тис. років. Остання пов’язана з кінцем вюрмського зледеніння в Альпах (верхньовалдайського або осташківського зледеніння на Східноєропейській рівнині). Вірогідно, початок голоцену зумовлений падінням метеориту (астероїду) на півострів Юкатан (Мексика).

Характеризується відносно спокійною тектонічною обстановкою, потеплінням, переважанням акумулятивних процесів у межах водойм та утворенням ґрунтового покриву. В результаті танення льодовиків рівень океану піднявся на 35 м. Деякі території завдяки звільненню від льоду зазнали тектонічних ізостазійних піднять (протягом пізнього плейстоцену і голоцену до 180 м). Горизонтальні переміщення літосферних плит не перевищили 1 км.

У 2018 р. Міжнародний союз геологічних наук (International Union of Geological Sciences, IUGS) ратифікував розділення Г.Е. на три віки: мегхалейський, нортгріппський і гренландський. Згідно нової періодизації, ми живемо у мегхалейському віці Г.Е. четвертинного періоду. Його назва пов'язана з індійським штатом Мегхалея (Meghalaya), в якому були знайдені свідчення геологічних змін, що були покладені в основу нової періодизації. В результаті аналізу різниці ізотопів оксигену в шарах сталагміту, знайденого в печері на північному сході Індії було встановлено, що 4200 років до н.е. кількість мусонних дощів скоротилась на 20—30%. Це спровокувало глобальну посуху, что зумовила масові міграції населення Землі. Саме в цей час закінчується нортгріппський вік і розпочинається новий, мегхалейський. Нортгріппский вік (від абревіатури Північногренландського льодового проекту - NorthGRIP), розпочинається з того часу, коли 8300 років до н.е. холодна вода із танучих льодовиків на території сучасної Канади стала впливати на океанічні течії. Першу частину голоцену, яка розпочалась з часу закінчення останнього зледеніння, назвали гренландським віком.

Періодизація Г.Е. на основі схеми Блітта-Сернандера включає такі етапи: давній голоцен – кінець пізньодріаського похолодання (11,7 -11,6 тис. рр. до н.е.), ранній голоцен – пребореал і бореал (11,6-9,3 тис. рр. до н.е.), середній голоцен – атлантичний (9,3,0-5,7 тис. рр.), суббореал (5,7-2,65 тис. рр.), пізній голоцен – субатлантичний (2,65-0 тис. рр. до н.е.).

На території України протягом Г.Е. тектонічні умови були досить сталими. Сформувалися і продовжували формуватися ланшафтно-кліматичні зони, всі річкові системи, акваторії Чорного й Азовського морів. Згідно сучасних уявлень, міжльодовиковий оптимум голоценового часу відбувся 5-6 тис. років тому, і нове зледеніння може проявитися у найближчі декілька сотень років. Але цьому процесу на деякий час може зашкодити вплив антропогенного фактора, передусім інтенсивне насичення атмосфери вуглекислим газом.