[від слов’ян. гнус – гнилий] – широко розповсюджена фанерозерниста (розмір зерен > 0,2-0,3 мм) кристалічна метаморфічна порода, яка складається переважно з польових шпатів, кварцу і слюд. Має сланцюватість з лінійною орієнтацією мінералів. Структура гранобластова і порфіробластова. Густина 2,65-2,87. Пористість 0,5-3,0%. Водопоглинання 0,2-2,3%. При метаморфізмі осадових порід утворюються парагнейси, а магматичних – ортогнейси. За мінеральним складом виділяють Г.: біотитові, мусковітові, амфіболові, піроксенові, плагіогнейси та ін. Комбінованими Г. є граніто-гнейси, діорито-гнейси та ін. Г. є найбільш типовими породами для найдавніших докембрійських комплексів. Термін „гнейс” уведено в 1931 р. видатним рос. геологом Ф.Ю. Левінсоном-Лессінгом.
