ГЕОХРОНОЛОГІЯ ПАЛЕОМАГНІТНА

[від гр. geo – Земля, chronos – час, logos – вчення + гр. palaios – давній, magnetis – магніт] – метод датування подій (визначення віку) геологічної історії, який базується на періодичній зміні магнітних полюсів Землі. Одиницями Г.П. є епохи (тривалістю від 1 до 15  млн рр.) і епізоди (від 10  тис. рр. до декількох сотень тис.  рр.). Для перших 4,5  млн рр. виділяють наступні палеомагнітні епохи і епізоди: епоха брюнес (0-730 тис. рр. тому) з епізодами геттенбург (11-13 тис. рр. тому), ляшамп (30-40 тис. рр.) і блейк (108-114 тис.  рр.); епоха матуяма (0,73-2,43 млн рр.) з епізодами харамільо (0,89-0,95 млн  рр.), без назви (1,61-1,63 млн  рр.), гілза (1,64-1,79  млн рр.), олдувай (1,95-1,98 млн рр.), реюньйон (2,11-2,13 млн рр.); епоха гаус (2,43-3,32 млн  рр.) з епізодами каєна (2,8-2,9 млн  рр.) і маммот (2,94-3,06 млн  рр.) і епоха гілберт (3,32-4,5 млн рр.) з епізодами кошити (3,7-3,97  млн рр.), нунівак (4,05-4,25  млн рр.) і без назви (4,38-4,5 млн рр. тому). Див. також палеомагнітна шкала.