[від гр. geo – Земля, syn – разом, klino – вигинаю, нахиляю + systema – складена з частин] – лінійно витягнута частина геосинклінальної області, яка має значну розчленованість на повздовжні прогини і підняття. Для Г.С. характерними є підвищена швидкість і великі амплітуди вертикальних рухів, інтенсивна складчастість, насуви і шар’яжі, активний магматизм і сейсмічність. В процесі тривалого розвитку в межах Г.С. земна кора океанічного типу, як правило, перетворюється у континентальну. В межах Г.С. виділяють міогеосинкліналі (малорухливі зовнішні частини на давній континентальній корі) та евгеосинкліналі (найбільш рухливі внутрішні частини на переважно молодій океанічній корі). На початку розвитку Г.С. занурюються, в їх межах активно накопичуються теригенні відклади і проявляється підводний вулканізм. Під час наступної, зрілої стадії розвитку окремі синкліналі розділяються вторинними підняттями – антикліналями на вузькі прогини. В заключний етап відбувається підняття Г.С. – це орогенна стадія розвитку, під час якої активно утворюються складки, формуються насуви і шар’яжі, виникають гранітоїдні масиви тощо. В результаті Г.С. перетворюються у складчасті системи. На границі складчастих систем і платформ утворюються крайові прогини. За віком розрізнять такі Г.С.: докембрійські, ранньопалеозойські (каледонські), пізньопалеозойські (герцинські), мезозойські (кімерійські) і кайнозойські (альпійські). Разом із серединними масивами Г.С. утворюють геосинклінальні області, які в свою чергу формують геосинклінальні пояси.