[від гр. geo – Земля, logos – вчення] – приповерхнева оболонка літосфери, що складається з гірських порід, підземних вод, газів та біоти, в межах якої розповсюджується вплив інженерно-господарської діяльності людини. Верхня межа Г.С. відповідає земній поверхні, нижня – глибині проникнення в земну кору виробничої діяльності. В межах Г.С. співіснують природні та техногенні потоки речовини, енергії та інформації. До фундаментальних властивостей Г.С. належать мінливість (в просторі й часі), неоднорідність (анізотропність, симетрія), цілісність, дискретність, організованість, ієрархічність, стійкість, керованість, здатність до адаптації та ін. Для характеристики Г.С. найбільш важливими є показники, що характеризують його склад, будову та динаміку розвитку. Наприклад, для Г.С. міста такими показниками є: 1) рельєф (ухили поверхні, ступінь розчленованості); 2) структурно-тектонічні умови ділянок; 3) сейсмічність; 4) характер і розповсюдження екзогенних геологічних процесів; 5) потужність і склад пухких відкладів; 6) гідрогеологічні умови; 7) склад та властивості гірських порід; 8) характерні показники відкладів специфічного складу, стану і властивостей (лесових, техногенних, заторфованих, засолених та ін.); 9) показники порушених територій; 10) характерні показники геофізичного, геохімічного та ін. полів. Змінюючись, Г.С. здійснює зворотній вплив на природні, природно-техногенні об’єкти, а також на людину. Г.С. розглядається як складова екосистеми Землі. До наук, що вивчають Г.С. належать геоекологія, екологічна геологія, інженерна геологія та ін.