[від гр. Haidss – бог підземного царства, підземне царство мертвих] – перший, найдавніший підрозділ сучасної Міжнародної хроностратиграфічної шкали без визначеного таксономічного рангу (еон чи ера, (еонотема чи ератема), який охоплює етап розвитку Землі від її зародження (близько 4,6 млрд рр. тому) до початку архейського етапу (близько 4,0 млрд рр. тому). Цей період передує часу формування перших відомих в історичному літопису порід. Конденсація твердого космічного матеріалу, з якого були сформовані Земля і планети земної групи Сонячної системи відбулася на межі 4,567 млрд рр. тому. Наступні акреційні процеси, в результаті яких була сформована планета, відбулися впродовж 30-100 млн рр. Подальший розвиток Землі внаслідок недостатньої кількості накопичених даних розглядається за двома сценаріями. 1. Згідно теорії гарячого планетоутворення, наступні за акрецією процеси розігріву та диференціації речовини Землі зумовили формування первинної земної кори фельзитового складу гіпотетично на межі 4,4 млрд рр. тому. Деградація останньої відбулась на межі 4,2 млрд рр. Аналіз ізотопів кисню в найдавніших цирконах дала можливість виділити в межах Г. фази акреції (4,567-4,5 млрд рр. тому), диференціації (4,5-4,4 млрд рр.), а також раннього (4,4-4,2 млрд рр.) та пізнього гадею (4,2-4,0 млрд рр. тому). Атмосфера складалася в основному з вуглекислого газу. До її складу входили також азот і вода. 2. Згідно теорії холодного планетоутворення, яку активно розробляють рос. геологи О.Г. Сорохтін і С.О. Ушаков, молода Земля зразу ж після утворення (акреції) була відносно холодним тілом, температура надр якого не перевищувала температуру плавлення земної речовини. У зв’язку з цим диференціації речовини не відбувалося. Відповідно не існувало ядра, земної кори, тим більше гідросфери і атмосфери. Впродовж Г. теплова енергія молодої Землі генерувалася в її надрах за рахунок переходу в тепло кінетичної енергії падаючих на поверхню планетозималей. Значний вклад в енергетику вносили також припливні взаємодії з Протомісяцем. Але цієї енергії було недостатньо для розплавлення і швидкої та радикальної диференціації речовини Землі. Процес перерозподілу речовини надр відбувався поступово впродовж всієї історії геологічного розвитку. Ландшафти Г. нагадували холодну пустелю з чорним небом, яскравими зорями і велетенським Місяцем, а також жовтим, слабогріючим Сонцем. Рельєф нагадував поверхню сучасного Місяця з численними кратерами від метеоритів. Поверхня була складена темно-сірою первинною речовиною, перекритою зверху товстим шаром реголіту. Швидкість обертання Землі була високою – один оберт за 6 год. Тривалість року відповідала сучасному, але кількість діб становила 1500. Ніяких вулканів не існувало. Характерними були постійні руйнівні землетруси, зумовлені припливними деформаціями Землі в результаті взаємодії з Місяцем, який знаходився на відстані 8 тис. км (зараз 384 тис. км). Енергія землетрусів у 17 тис. разів перевищувала сучасний рівень. До кінця Г. за рахунок віддалення Місяця від Землі енергія землетрусів різко знизилась. Пізніше, під час архейського епізоду розплавлення мантії і виникнення „магматичного океану” майже вся гадейська поверхня разом з первинною літосферою опустились і розплавились у верхній мантії. Термін „гадей” був уведений англ. геологом П. Клаудом (1972) і названий на честь давньогрецького бога підземного царства (пекла) Гадеса, вказуючи тим самим на пекельні умови на Землі в той час. Виділення гадею почалось після сенсаційної знахідки уламків циркону віком 4,376 млрд рр. (кінець XX ст. на заході Австралії). Порівняно недавно уламки гадейської кори Землі було встановлено у центральній частині Нуввуагітугського (Nuvvuagittuq) зеленокам'яного поясу на пн.-сх. узбережжі Гудзонової затоки в Канаді, де розміщена серія Ujaraaluk. Остання складена основними і ультраосновними вулканічними породами, вік яких становить близько 4,4 млрд рр. Синонім – катархей.