[від лат. Vulkanus – Бог вогню у стародавніх римлян] – гірські породи, що утворилися внаслідок виверження вулканів. Термін „В.П.” об’єднує три групи порід: 1) породи, що утворилися в результаті виливання і застигання магми на земній поверхні (ефузивні); 2) породи, утворені в процесі вижимання пластичної лави у вигляді куполів (екструзивні); 3) породи, утворені в результаті викидання і накопичення уламків при експлозивному виверженні вулканів, а також літифікації товщ (туфи, туфо-брекчії та ін. пірокластичні). Виділяють також проміжні типи В.П. – туфолави (виникли з пінистих лавових потоків) та ігнімбрити (вулканогенно-уламковий матеріал, що спікся). В.П. мають різноманітні форми залягання. Форми ефузивних тіл визначаються в’язкістю лав та температурним режимом процесу їх застигання. Покриви і потоки характерні для рідких (слабов’язких) базальтових лав. Куполи і голки виникають при виверженні в’язких лав (дацитового і ліпаритового складу). Дайки і неки утворюються при заповненні розплавом тріщин і каналів в приповерхневих товщах. Ефузивні і пірокластичні В.П. можуть залягати також і у вигляді стратифікованих товщ. Критеріями класифікації В.П. є хімічний склад, структурно-текстурні особливості, ступінь збереження речовини порід та ін. За часом утворення (збереження речовини) виділяють палеотипні (давні) та кайнотипні (сучасні незмінені). До кайнотипних належать базальти, андезити, ліпарити та ін.; до їх палеотипних аналогів – діабази, андезитові порфірити, ліпаритові порфіри. На території України В.П. поширені на Закарпатті, в Криму та в межах Українського щита. Використовуються як будівельне і облицювальне каміння, для виготовлення цементів, бетонів, кераміки. Синонім – вулканічні породи.