[від лат. Venedi – німецької назви народу (племені) лужицьких сербів, які мешкали на заході Сх. Європи] – наймолодший геохронологічний (стратиграфічний) підрозділ протерозою (близько 640-540 млн рр. тому) за схемою Сх. Європи (СНГ). За сучасною Міжнародною шкалою венду умовно відповідає період (система) під назвою „едіакарій”. Займає проміжне положення між протерозоєм і палеозоєм. Впродовж венду відбулися суттєві зміни у розвитку земної кори, біоти та ландшафтів. Для венду характерні: активізація тектонічних процесів (байкальська складчастість) і кратонізація кори, деградація материкового зледеніння і трансгресія океану, поява багатоклітинних високоорганізованих безскелетних організмів (медузи, хробаки, губки та ін.), які відомі під назвою „едіакарська фауна”. Найбільш розповсюдженими відкладами венду є конгломерати, тиліти, піски, глини, вапняки. Вони розповсюджені на всіх континентах, але найбільш повно – на Східноєвропейській і Сибірській платформах. В Україні в межах Волино-Подільської плити виявлено повний розріз венду потужністю понад 1000 м (тиліти, базальти, туфи, пісковики, алевроліти, аргіліти, піски з скупченнями безскелетної фауни. Відклади венду відслонюються в каньйонах Дністра та його лівих приток. Породи і мінерали венду використовуються як корисні копалини (флюорити, поліметали, фосфорити, базальти, пісковики тощо).