[від оз. Байкал] – 1. Ера (цикл) тектогенезу пізнього протерозою (неопротерозою) – 1000-550 млн рр. тому. 2. Складчастість кінця протерозою (неопротерозою) – сукупність тектонічних процесів в межах активних складчастих зон земноъ кори. Вперше термін запропонував видатний російський геолог, академік М.С. Шатський (1932). Головна фаза складчастості відбулася в едіакарії (640-542 млн рр. тому). Б.С. проявила себе в межах майже всіх складчастих областей. Регіони, де вона виявилася завершальною, перетворилися в платформні ділянки земної кори (байкаліди), що наростили давні платформи, з’єднавши їх між собою. У Південній півкулі утворився суперконтинент Гондвана, до Східноєвропейської платформи приєдналася складчаста структура Тіману, до Сибірської платформи примкнули байкаліди Забайкалля, Патомського нагір’я, Східного Саяну, Єнисейського і Туруханського кряжів. Площі байкалід наприкінці протерозою набагато перевищували площі сучасних – значна частина їх у подальшому була роздроблена і збереглася лише у вигляді окремих масивів. В Україні байкаліди відслонюються у Мармароському масиві та у вигляді окремих виходів на схилі Добруджинської складчасто-брилової системи на південному заході Одеської області. Байкальські структури неодноразово перебудовувалися наступними тектонічними процесами, зокрема герцинською та альпійською складчастістю. Вони беруть участь у глибинних структурах Карпат та рівнинного Криму. З Б.С. пов’язані родовища мідистих пісковиків, гідротермальні родовища золота, міді, олова, вольфраму.
