ТЕОРІЯ ГЕОСИНКЛІНАЛЕЙ

[від гр. theoria — розлядаю, досліджую + geo – Земля, syn – разом, klino – вигинаю, нахиляю] - застаріла геодинамічна теорія, що панувала в геології від кінця XIX ст. до 60-х років XX ст. Сформульована америк. геологами Дж. Холлом (James Hall) і  Дж. Дана  (James Dwight Dana ) в кінці XIX ст. Суттєво доповнена геологами фр. Е. Огом (Gustave Émile Haug), нім. Х. Штілле (Hans Wilhelm Stille), а також радянськими геологами А.Д. Архангельським, В.В. Білоусовим, Н.С. Шацьким. Базується на уявленнях про циклічні коливні рухи активних ділянок земної кори (геосинкліналей), де на місці опускань (прогинів) утворюються підняття у вигляді складчастих областей. На початковій стадії розвитку відбувається активізація і опускання великих лінійних структур земної кори, накопичення осадових відкладів. На завершальній стадії територія піднімається, формується складчастість. Тектонічна активність знижується і на зміну геосинклінальному приходить платформний режим. У подальшому, під впливом денудаційних процесів територія вирівнюється. Т.Г. об’єднує ряд тектонічних концепцій: ізостазії, океанізації, базифікації,  платформ, геосинклінальних поясів та ін. В кінці 60-х, на початку 70-х років XX ст. на зміну Т.Г. прийшла теорія тектоніки літосферних плит. Але й нині деякі елементи Т.Г. використовують для пояснення історії тектонічного розвитку континентів.
Рис. 1. Джеймс Холл (James Hall, 1811-1898) - американський геолог, один із авторів концепції геосинкліналей
Рис. 2. Джеймс Дана (James Dana, 1813-1895) - американський геолог, один із авторів концепції геосинкліналей